Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Любов Ковалевська, — автор статті про проблеми на будівництві 5-го енергоблока ЧАЕС, яку було опубліковано місяць тому, але загалом проігноровано, — прокинулась об 11-й ранку. Майже всю ніч вона провела, завершуючи поему з назвою «Паганіні». Тепер вона збиралася на зустріч літературного клубу в Прип’яті, який сама ж допомагала організовувати. Клуб було названо на честь Прометея, одного з титанів у давньогрецькій міфології, який викрав вогонь з Олімпу, передавши його людству. З огляду на ядерний статус Прип’яті подібна назва клубу виглядала дуже символічною. Принаймні так здавалося тоді. Дорогою на зустріч Ковалевська помітила дещо незвичне: «Я озирнулася і побачила міліціонерів навколо. Ніколи раніше не зустрічала такої їх кількості в місті». Стривожена, вона повернулася додому і сказала матері не випускати доньку і племінницю на вулицю, коли ті прийдуть зі школи. Матір запитала, що сталося. «Я нічого не знаю, але щось не так», — відповіла Любов Ковалевська.
Інтуїція її не підвела: фоновий рівень радіації в 4 мікрорентгени, зафіксований Коробейниковим того ранку в Прип’яті, у тисячу разів перевищував природний радіаційний фон. Уже до другої дня спостерігалося його десятикратне збільшення — до 40 мікрорентгенів за секунду, — а ввечері рівень зріс до 320 мікрорентгенів за секунду (природний фон було перевищено у 80 000 разів). Пізніше того ж дня експерти з Москви, які приїхали в Прип’ять, щоб оцінити ситуацію, зробили заміри біологічної шкоди, завданої радіаційним випромінюванням, в одиницях, відомих як бер (1 бер, або біологічний еквівалент рентгена, дорівнює 0,88 рентгена, чи 0,01 зиверта, найчастіше використовуваної сьогодні одиниці). За їхніми оцінками, радіаційне ураження щитоподібної залози дітей у радіусі трьох кілометрів від реактора становило 1000 бер, а безпосередньо в Прип’яті — 100 бер. Ці ж експерти відзначали: допустима аварійна норма дорівнює 30 бер. Діти, які бавилися на вулицях Прип’яті, піддавалися впливу щонайменше трикратної дози радіації. Щодо персоналу АЕС, то ця цифра вважалася небезпечною, але прийнятною за надзвичайних обставин.
Працівники лікарні у Прип’яті, яка була забезпечена майже всім, але не мала засобів проти радіаційного ураження, намагалися звільнити палати для нових пацієнтів, які продовжували надходити із симптомами гострої променевої хвороби. Намагаючись знизити рівень радіації у приміщенні лікарні, персонал мив підлогу. Віктор Смагін, інженер атомної електростанції, який допомагав Олександрові Акімову і Леонідові Топтунову відкривати клапани і потім приєднався до них у лікарні, чув: дозиметрист у коридорі просив медсестер прибирати ретельніше. Однак персонал навряд чи міг робити більше: радіація йшла від самих пацієнтів. «Правда в тому, що нічого подібного світ не знав. Ми стали першими після Хіросіми і Нагасакі, хоча пишатися було нічим», — записав Смагін. Пацієнти, які ще могли ходити, зібралися в курильні відділення. Серед них були й Акімов із Дятловим. Усі хотіли знати, що спричинило вибух, та ніхто не мав пояснень.
Розділ 3
На вулкані
Глава 8
Урядова комісія
Дзвінок, який надійшов о п’ятій ранку 26 квітня, розбудив найвпливовішу людину в Радянському Союзі — Михайла Горбачова. Йому повідомили, що на Чорнобильській атомній електростанції стався вибух, однак реактор не постраждав.
Перше, що запитав Горбачов: як узагалі міг статися вибух? «Зрештою, вчені постійно запевняли нас, державних лідерів, що реактор був абсолютно безпечним, — пригадував пізніше Михайло Сергійович. — Академік Александров говорив, що реактор типу РБМК можна встановлювати навіть на Красній площі, адже він був безпечним, неначе самовар». Крім здивування і, можливо, роздратування від того, що його розбудили в таку ранню пору, Горбачова особливо нічого й не турбувало. Тоді. «Протягом перших годин чи навіть перших днів після інциденту розуміння того, що реактор вибухнув, а в атмосферу потрапляє грандіозна кількість радіоактивних матеріалів, не було», — розповідав Горбачов. Не було також потреби будити інших членів правлячої радянської верхівки чи переривати святкові вихідні, скликаючи есктрене засідання Політбюро. Горбачов затвердив створення державної комісії з розслідування причин аварії та усунення її наслідків — стандартна процедура в разі масштабних нещасних випадків. Щодо чорнобильського інциденту говорили відразу про чотири ймовірні типи екстреної ситуації: пов’язаної з ядерною аварією, з викидом радіації, з пожежею і вибухом.
Микола Рижков, голова Ради Міністрів СРСР, був на телефоні як мінімум з 2:40 ночі, коли він зателефонував Олександрові Ляшку, голові Ради Міністрів УРСР. У перші хвилин Рижков мало що розумів, і дізнався про деталі тільки пізніше вранці. Він згадував, що особливого хвилювання тоді не відчував. Син шахтаря із Східної України, Рижков майже всю кар’єру пропрацював на керівних посадах радянського машинобудівного комплексу, на підприємствах якого регулярно ставалися зриви в роботі чи інциденти, пов’язані з несправністю обладнання. «Ну, що ж там могло статися?» — запитував він себе. «Будь-яка станція — атомна, парова, на вугіллі, газова — має турбіну, механізм з лопатями, — згадував свої думки того ранку Рижков. — Траплялися випадки, коли цей механізм давав збої. Недоліки десь та й були. Ставилося навіть, що частини турбіни, розкидані аварією, пошкоджували дах». Та всі навчилися справлятися з подібними інцидентами: «Обладнання замінювали, й робота продовжувалася». Країна була величезною — нещасні випадки ставалися всюди, і аварія на Чорнобильській АЕС виглядала ще однією із багатьох.
Розуміння того, що інцидент у Чорнобилі був набагато серйознішим, ніж здалося спочатку, прийшло до Рижкова після розмови у своєму офісі з Анатолієм Майорцем, міністром енергетики, який здійснював контроль за ЧАЕС. Як виявилося, пошкодження не обмежувалися турбогенератором. Для відновлення нормальної роботи станції потрібно було замінити як мінімум кілька механізмів. Пропрацювавши на посаді міністра менше ніж рік, Майорець не горів бажання доносити невтішні новини своєму керівнику. Річ у тому, що на XXVII з’їзді партії він не лише пообіцяв подвоїти пуск реакторів протягом наступних п’яти років, але й запропонував інноваційний спосіб досягнення своєї цілі — скоротивши терміни, відведені для будівництва атомних електростанцій. Працюючи на посаді міністра четвертий місяць, Майорець виконав низку поставлених завдань, пов’язаних із виробництвом електроенергії і стабілізацією роботи радянської енергомережі, де в минулому спостерігалися постійні перебої. А тепер сталося це.
Новини про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.
