Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Для виконання цієї вправи запишіть відповіді у щоденник або на окремому аркуші.

• Як ви гадаєте, як зміниться ваше життя після встановлення здорових особистих кордонів?

• У яких стосунках у вас є здорові особисті кордони?

• До яких конкретних дій ви можете вдатися, щоб поліпшити особисті кордони?

6 Мікроагресії (псих.) — приховано-образливі висловлення як форма психологічного насильства.

7 Газлайтинг (псих.) — психологічна маніпуляція, спрямована на розхитування впевненості людини у власній адекватності.

 

Розділ 6. Визначайте і висловлюйте власні особисті кордони

 

Вам не потрібно відмовлятися від особистих кордонів, щоб вас любили

 

Скільки Ерік себе пам’ятає, його батько, Пол, завжди був алкоголіком. Усі рідні виправдовували це пияцтво. Мама Еріка часто казала: «Ти ж розумієш, він ненавмисно». Вона навіть тримала вдома алкогольні напої для Пола, попри те, що сама майже не вживала алкоголь. На сімейних вечірках усі підтримували Пола у його намірах випити, хоча після цього він завжди поводився зухвало, кричав та ганьбився.

Втомившись від залежності батька, Ерік звернувся до мене, намагаючись дізнатися, що із цим робити. Він розповів про численні спроби батька вилікуватися від алкоголізму: зазвичай Пол знову починав пиячити через проблеми на роботі. Батько повертався після лікування і декілька тижнів залишався тверезим, але рано чи пізно починав пити знову.

Ерік почувався винним, адже ще молодим хлопцем, коли йому було років під двадцять, та й пізніше він часто міг випи­ти з батьком кухоль-другий пива. Утім, уже у віці двадцяти п’яти років Ерік зрозумів, що більше не хоче пити з батьком, бо той завжди пив понад міру.

На наших перших зустрічах Ерік розповідав про своє дитинство з батьком-алкоголіком. Він говорив, як йому було страшно і яким непередбачуваним було його життя вдома. Напідпитку батько вдавався до вербальної агресії, тому Ерік ніколи не знав, чого очікувати, коли батько повертався до­­до­му з роботи. Хлопець намагався триматися від батька ­якнайдалі, позаяк бачив, як його старший брат декілька разів намагався зупинити Пола і це призводило до скандалів.

Ще малим Ерік якось запитав батька: «Навіщо ти так багато п’єш?»

«Випивка мені як друг», — відповів той.

Коли я поцікавилася, які в Еріка тепер стосунки з батьком, він сказав, що в усіх розмовах завжди йдеться лише про Пола. Ерік намагався стежити за тим, щоб у батька було чим зайнятися. Він запитував, чи Пол, бува, не забув попоїсти. Батько часто повторювався, переповідаючи одні й ті самі історії знову і знову. Іноді Пол телефонував сину, не тямлячися з люті, і вдавався до вербальної агресії. Ерік ніколи не розумів, що саме викликало цю лють.

Оскільки мати продовжувала виправдовувати чоловіка, стосунки Еріка з нею теж погіршилися. Він не міг їй поскаржитися, бо вона завжди була на боці Пола. Спроби допомогти батькові стали для хлопця важким тягарем.

І єдиним підходом, який Ерік не застосовував у намаганнях поліпшити стосунки з батьками, було встановлення особистих кордонів. Він вважав, що окреслював межі прийнятного, коли казав матері: «Мені не подобається, що тато пиячить», — або коли іноді не брав слухавку, побачивши, що це батько йому телефонує. Але я тактовно пояснила Еріку, що це було виявом пасивно-агресивної поведінки.

Коли ми вдаємося до пасивної агресії, встановлюючи особисті кордони, то висловлюємо свою думку непрямо або говоримо про межі прийнятного не з тією людиною, яка може усунути нашу проблему. Ерік думав, що батько зрозуміє його натяк, але Пол і гадки не мав, про що йдеться. Замість того, щоб прямо поговорити з батьком, Ерік дуже довго намагався ігнорувати власне невдоволення і поводитися так, нібито все гаразд. Через це поведінка хлопця була пасивно-агресивною, він виявляв розчарування, не окреслюючи свої бажання батьку чітко і зрозуміло.

 

Чотири неправильні способи повідомлення про межі прийнятного

 

Пасивність

 

Удаючись до пасивної поведінки, люди міркують так:

«Мені незручно говорити про власні потреби. Тому я краще промовчу».

Залишаючись пасивним, ви відмовляєтеся від власних потреб, ігноруєте їх заради того, щоб іншим було зручно. Людина, яка спілкується пасивно, боїться, як інші люди сприймуть її потреби. Раптом вони відмовляться від подальшого спілкування? Тому така людина нічого не робить для того, щоб вдовольнити свої потреби.

Ось ще декілька прикладів пасивної поведінки:

• У вас є якась проблема, проте ви нічого про це не кажете.

• Ви дозволяєте людям робити або казати щось, з чим ви не згодні.

• Ви ігноруєте тригери — те, що викликає у вас негативні емоції.

Під час психотерапевтичної роботи Ерік іноді вислов­лював розчарування через те, що мати нічого не намагалася вдіяти з алкоголізмом батька. Він бачив, що вона поводи­лася з батьком пасивно. Жінка наче не помічала сп’яніння Пола і закликала Еріка та його брата чинити так само.