Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

33
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 86
Перейти на сторінку:

 

 

*******************************

 

– Ви хоч у поліцію пробували звернутись? – за пів години запитав Улас. Нічний МКАД виявився не менш завантаженим за денний, і вони неквапливо тягнулись уперед. Спокійна дорога, одноманітний пейзаж. Темні силуети дерев ліниво проповзали за склом, наганяючи дрьому навіть на достатньо бадьорого коваля. Хлопця ж на задньому сидінні дорога зморила майже одразу, як вони виїхали на магістраль.

– У мене перед очима вбили двох поліціантів, – через якусь хвилину все ж відповіла дівчина, продовжуючи дивитись уперед.

Улас сильніше стиснув кермо.

«Велика халепа, – не те, щоб він не розумів, що парубки з вогнепальними пораненнями так просто по вулицям не вештаються. Однак вбивство поліціантів? – Чи правильно я вчинив, ув’язавшись в усе це?»

Можливо, варто було прислухатись до пропозиції Олега і дати їм самим втекти?

«Навряд чи він зміг би керувати, – сумний погляд у дзеркальце заднього виду, в якому можна було побачити бліде спітніле обличчя юнака – Скільки йому років? Сімнадцять, вісімнадцять?»

– І чого на вас напали? – ніби між іншим потягнув. Щоправда, не очікуючи особливо на відповідь.

Романа ж гірко всміхнулась і вказала на радіо, яке вона вимкнула одразу після чергового термінового випуску новин.

– Чув?

– Про вибух у Ritz? – пригадав найбільш приголомшливу подію останнього дня. Про неї говорили буквально кожні п’ять-десять хвилин. Розбір завалів. Пошук винних. Кількість загиблих.

– Ага, – дівчина знов дивилась перед себе. – В тому готелі був княжич нашої Русі.

В Уласа неприємно засвербіло під правою лопаткою. Це ж вона не на його питання відповідала?

– Наче ж не було жодного підтвердження. Що він там був.

Місцевими новинами він якось не дуже цікавився. Так, чув чутки, поки гуляв по виставці. Але там все більше про вихід нової гри говорили.

– Підтверджую, – беземоційно промовила, так само розглядаючи пейзаж за вікном. – Олег – особистий слуга княжича, який якраз перебував у готелі. Мав бути.

Йому таки вдалося не натиснути на гальма і не вивернути кермо. Однак серце трохи припустило.

– Ти впевнена?

«Я ж не міг втрапити в настільки велику купу лайна?»

Княжий дім і терористичні організації, це якось було занадто для невеликої пригоди.

– Ні, звісно, – Романа врешті відірвалась від споглядання нічної дороги. І обернулась до водія. – Але його мало не вбили на моїх очах. Якісь хлопці з КОРД? Прямо перед залишками того проклятого готелю. Тож, навіть якщо він не особистий слуга, чи ким він там себе назвав, однак все одно хтось достатньо важливий, щоб його хотіли позбутись. І мене заразом. Мабуть. Як свідка.

«Княжий дім і терористи, – Улас знов зосередився на дорозі, намагаючись переварити почуте. – Може дівчина все ж таки помиляється?»

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 34 35 36 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярослав, Ольга Вільна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярослав, Ольга Вільна"