Читати книгу - "Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук"

Ага! Біле світло підкреслило всі ваші зморшки, прищі, давні шрами, негарно розмазані по щоках рум'яна і розтерту під очима косметичну туш! Ви зиркнули і злякалися себе! Боже, подумали, це я такий/така страшний/страшна? Ні! Ви маєте чудовий вигляд! Не вірте тому дзеркалу! Воно деформує вас, бо у ліфті світить оте трикляте біле світло. Та погляньте - ви там бліді, як стіна!

Ще в лікарнях його, це біле світло, інколи використовують. Там взагалі всі хворі й так бліді, а при такому освітленні - капець! Я думаю, лікарі спеціально це роблять, щоб не видно було справжнього кольору обличчя пацієнта. Всі в палатах бліді й хворі - всіх вилікуємо, просто купуйте ліки, платіть за лікування, а не вірите - гляньте в дзеркало! Отам, біля лампи з білим світлом!

Так, щось мене понесло. Зупиняюся. Переходимо знову в наш ресторан.

Ну, ви зрозуміли, що Фентекліта зі своїм синім і блакитним макіяжем у білому освітленні була схожа на умертвію. Хоч і вродливу. Ну, трохи це світло мішки під очима підкреслило, трохи тіні наклало на не таке вже, як виявилося, ідеальне підборіддя, але то дрібниці! Просто видно стало, що років їй вже немало, хоч і має вигляд на років двадцять. У порівнянні з трьома секретарками, які точно мали десь років двадцять плюс чи мінус, і яких, як не намагалося, але не псувало біле світло (молодість завжди красива!), то наша дракониця програвала. Вона одразу ж це помітила, не сумнівайтеся.

Зла була, як мегера! Але, очевидно, злилася найбільше на те, що дракон припер із собою в ресторан увесь свій офіс. На побачення!

Офіціанти заметушилися, стільці до столика ще доставили і потицяли всім відвідувачам меню в руки. Самі ж побігли готувати свої екзотичні страви, якими ресторан цей славився.

- Я, - почав невимушену розмову мільярдер Степан Нокард, щоб розрядити напругу, яка почала витати над столиком, - всіх хочу перезнайомити. Це моя знайома Фентекліта, з якою ми давно не бачилися, тому вирішили зустрітися в цьому ресторані. Але, оскільки я людина страшенно зайнята, бо мільярди самі себе не зароблять, то переніс сюди роботу нашого офісу. Ось це - головний менеджер Петро Помідор, його секретарки і моя секретарка.

Дракон вказав на секретарок, а Анжеліка всередині себе обурилася. Бос що, секретарок за людей не вважає, навіть їхні імена не назвав? Не те, щоб вона хотіла ближче з Фентеклітою познайомитися, але сам факт! І хоч дуже мільярдер Степан Нокард їй подобався, але вирішила його провчити трохи. Познущатися, так би мовити, але щоб він сам того й не помітив. І чекала тепер зручної нагоди.

Нагода, як ви вже зрозуміли, мої тямущі читачі, з'явилася дуже швидко і у вигляді високого незворушного офіціанта, одягненого в довгий жовтий балахона.

Дивлячись на той балахон, дракон поморщився, бо вони йому вже, ті балахони, скоро снитися будуть.

- Що будете замовляти? - спитав офіціант. 

І всі гарячково почали перечитувати меню, бо один раз прочитали, нічого не второпали і ще раз читати стали. Ніхто першим не починає замовляти, перезираються. Навіть впевнена у собі Фентекліта трохи притихла, дивлячись на текст у меню. 

- Е-е-е.., - раптом подала голос Анжеліка. - Мені, будь ласка, на перше том ям, потім хочу спробувати, який у вас кацудон! А на десерт - смузі з пітахайї!

- Чудовий вибір! - скрикнув радісно офіціант, щось записуючи собі у маленький нотатник. 

А от весь столик завмер. Всі присутні здивовано дивилися на Анжеліку, котра щойно неначе заговорила іноземною мовою і її ніхто не зрозумів...