Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Глава 33: Знову одна

Августа лежала в темряві, вдивляючись у високу стелю своїх холодних покоїв. Ервін знову не прийшов цієї ночі. Хоч він поводився з нею добре, його постійна відсутність починала тиснути на її серце. Але найбільше її не покидали думки про стару башту, яку вона помітила під час прогулянки по замку. Башта була старою, похмурою, і мала щось магічно-загадкове в своїй тиші та відстороненості. 

— Що ж ховається за цими стінами? — думала вона, гортаючи в пам'яті кожну деталь, яку встигла розгледіти. Башта здавалася покинутою сотні років тому, її кам’яні стіни, затягнуті мохом, ніби вросли у саму землю. Не було жодного вікна – тільки чорні прогалини, що дивилися у світ, мов порожні очі істоти, яка давно забула, що таке життя і, здавалось, ось-ось розваляться. Проте, навіть у своїй старості, вона мала якусь дивну силу. Щось тривожне й водночас привабливе витало навколо неї. 

Можливо, ця башта була побудована ще за часів перших драконів? Може, саме там зберігаються стародавні секрети магії? Августа відчувала, що її життя тепер пов'язане з чимось більшим, ніж просто шлюб з драконом. Ця башта кликала її. Вона не знала, чи це просто цікавість, чи щось більше… щось, що вже почало прокидатися всередині неї. 

– Завтра ж я знайду спосіб дізнатися більше про це місце, — вирішила вона, відчуваючи, як всередині пробуджується рішучість. – Якщо цей замок — тепер мій дім, я маю знати всі його таємниці. 

Наступного ранку, Августа прокинулась рано. Холод, що просочувався через товсті стіни замку, лоскотав її шкіру, змушуючи скоріше одягтись. Ервіна все ще не було, але це навіть полегшувало її плани. Вона вирішила діяти негайно. 

Вийшовши з покоїв, вона неквапливо попрямувала коридорами замку, роблячи вигляд, що просто прогулюється. Юстон, що зазвичай тримав варту біля її дверей, здається, тимчасово відійшов. Це дало їй необхідний шанс непомітно зникнути. Вона пересувалася майже безшумно, крокуючи по кам'яній підлозі, поки не побачила те, що шукала. 

Стара башта височіла осторонь від головної будівлі, її єдиний вхід – вузькі, майже непомітні двері. Вона зупинилася перед ними, прислухаючись, чи нікого поруч немає. Серце билося швидше від хвилювання. Тиша навколо була оглушливою, і навіть вітер, здавалось, затих у цю мить. Набравши повітря у легені, Августа легенько штовхнула двері. 

Всередині було темно. Слабкий промінь світла пробивався через вузьке вікно нагорі, освітлюючи старий, потрісканий камінь. Сходи піднімалися вгору, спіраллю зникаючи в тіні. Її ноги самі пішли вперед, і крок за кроком вона підіймалася вище. З кожним кроком напруга в ній наростала. Що вона знайде на самому верху? Дивні чутки про старі магічні артефакти, забуті таємниці чи щось страшніше? 

Августа зупинилася перед масивними дверима в самому кінці сходів. З них віяло древньою силою, що лякала і приваблювала водночас. Августа простягла руку до старої дверної ручки. Її пальці здригнулися. Щось всередині неї шепотіло: "Зупинись". Але вона не зупинилася. Вдихнувши, вона натиснула на неї. 

Коли Августа відкрила двері старої вежі з ранку, на її очах розгорнулася сцена, яка вразила її до глибини душі. Всередині панувала напівтемрява, але радісні промені ранкового сонця пронизували тріщини в стінах, виявляючи те, що було приховане в затишку забуття. 

Стара вежа виявилася не просто покинутим місцем, а потайною лабораторією, в якій колись працювали великі маги. Навколо неї стояли полички, заповнені стародавніми книгами та таємничими артефактами. Чарівні амулети та стеклянні колби з рідинами різних кольорів відбивали світло, створюючи ілюзію, що сама вежа дихає магією. 

Але найбільше Августу вразила величезна карта, наклеєна на стіну. Вона показувала не тільки землі королівства, але й території, які давно вважалися втраченими, пустелі вогняних вітрів… У центрі карти був позначений знак дракона — символ її чоловіка, Ервіна. Августа відчула, як серце забилось швидше, коли зрозуміла, що вежа могла зберігати таємниці, які можуть допомогти зрозуміти, чому їхній шлюб і пов'язані з ним виклики настільки важливі. 

В її думках виникали запитання: чи була ця вежа пов'язана з її родиною, чи могла вона містити знання про магію, яка знадобиться в її боротьбі з батьками? Августа оглядала кімнату, вивчаючи різноманітні предмети, в кожному з яких відчувала присутність магії та історії, чекаючи, щоб їх розкрили. але її руки тремтіли. Чи дійсно вона готова дізнатися те, що приховує це місце? Вона зробила крок вперед, відчуваючи, як щось старе і могутнє вдивляється в неї з темряви. 

Августа обережно підходила до старої скрині, що стояла в центрі кімнати. Її поверхня була вкрита пилом і павутинням, а застібка була покрита іржею. Кожен рух відгукувався у вухах, немов та сама вежа намагалася попередити її про те, що вона збирається зробити. Але цікавість переважила страх. 

Відкривши скриню, Августа натрапила на дивовижне видовище: всередині лежав кристал, який світився м’яким, ледве помітним світлом. Він був схожий на лід, але в його середині жеврів вогонь, який не згасав. Це вражаюче поєднання елементів — льоду і вогню — здавалося неможливим, якби не його реальність. 

Августа відчула, як щось всередині неї заколотилося при вигляді цього кристала. Вона простягнула руку, торкнувшись його холодної поверхні. Від дотику здавалося, що кристал ввібрав у себе всю крижаність навколишнього світу, але в той же момент його серце палахкотіло вогнем. Ніби відчуваючи її присутність, кристал притягнув її ближче, змушуючи серце битися швидше. 

Її пальці доторкнулися до кристала – і в ту ж мить шкіру обпекло різким холодом. Він був як лід, але в його глибинах мерехтів вогонь, що здавався живим. Августа не могла відірвати рук, відчуваючи, як щось невидиме пробігає її венами. А потім – вибух світла. Вогонь спалахнув, вдаривши її в груди, і вона відчула, як світ навколо розпадається на шматки. Августа в одну мить втратила свідомість, а її тіло, здавалося, відреагувало на цей магічний імпульс, втрачаючи зв’язок із реальністю. 

Картинки змінювалися так швидко, що їх було неможливо розгледіти або зрозуміти. Але раптом усе зупинилося, і перед Августою постала страшна картина. Перед її очима відкрилася сцена жаху. Двоє драконів – прекрасні, величні – були скувані кристалом. Їхні тіла, заморожені у вічному полоні, покривали темні тріщини, що вели в безодню. Але найстрашніше було те, що вони ще дихали. Їхні очі – благали про допомогу. А навколо них… навколо них звивалися тіні. Це були потвори, що не мали облич, шепотіли закляття, пожираючи їхню силу, їхню сутність. 

В її свідомості постали страшні картини, де дракони не померли, а були в'язнями у кристалі, на якому висіли злісні монстри. Їхні очі, сповнені страждання, свідчили про боротьбу за свободу. Монстри, що колись були заточені разом з ними, танцювали навколо, навіюючи страх і жах. 

Августа спостерігала, як кристал ставав свідком минулих подій. Усе відбувалося в її свідомості, і кожен новий образ вносив все більше запитань: чому ці дракони були замкнені? Яка їхня історія? Яка сила могла завадити їм звільнитися? 

У глибині свідомості Августа усвідомила, що ці образи — це не просто спогади, а ключі до розуміння її коханого дракона та його минулого. Вона повинна зрозуміти цю таємницю, щоб звільнити Ервіна від тягаря, який затримував його в темряві. 

Поки вона залишалася без свідомості, ці видіння кристалізувалися в її думках, зберігаючи таємниці, що потребували розгадки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍