Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

7.1

Обернувшись, Лера ледь не подавилася слиною. Здається, Мерлін і бабуся щось говорили про третього з їх селища. Темноволоса дівчинка з сірими великими очима також була шокована.

— Уля?!

— Лера?! — дівчинка розсміялася і відклавши сонцезахисні окуляри, встала, щоб обійняти подругу. — Тільки не кажи, що ти також їдеш в «Резенфорд»!

Лера розгублено закліпала очима. Новина, що вона буде вчитися разом з подругою її дуже радувала.

— Чому ж ти не сказала?

— Ти б не повірила! Для мене самої це було несподіванкою! Приїхав якийсь чоловік, привіз запрошення на співбесіду! Виглядало це досить дивно, повір! — посміхнулась вона. — Я з початку подумала, що мене розіграли!

Напруження розтануло, наче його ніколи не було. Їхати з Андрієм Лері однозначно було куди важче.  

— Познайомся, до речі, це мій однокласник Андрій. А це Уляна, ми з нею дружимо з дитинства!

Хлопчик що до цього здивовано слухав їх розмову, відклав телефон і потиснув дівчинці долоню. Зустрівшись з Лерою поглядом, Уляна  криво посміхнулася. Вона цього персонажа знала зі слів подруги. Тільки тоді його звали просто «ідіот». 

— Значить, будемо навчатися разом?! Там дуже гарно! — Уляна  обвела їх поглядом. — Тільки одна проблема, все англійською мовою! Мені на співбесіді зробили зауваження, що я погано нею володію. Треба підтягнути за семестр!

— Ну в мене з цим все добре! — розплився в задоволеній посмішці Андрій.

Лера лише похитала головою — хвалиться ж!

Дуже скоро він втратив інтерес до розмови дівчат і знов втупився у телефон. Придушено зітхнувши, Лера спробувала викинути його з голови. Бо не кінець світу, що хлопчик який їй подобається, не відчуває до неї симпатії. Після того як вона дізналася що буде вчитися з найкращою подругою, ця проблема не була такою  важливою.  

Пролунало декілька дзвінків про відправлення. Підлітки, кожен були чимось зайняті тому ніхто навіть не подумав відкрити фіранку, щоб подивитись у вікно.

Пройшло п'ятнадцять хвилин польоту, як двері їх купе різко відкрилися і в нього ввійшла смуглява чорноволоса дівчинка. Та сама італійка. Всі повернулись у її бік, але вона мовчки сіла на вільне місце і втупилася в телефон. 

— Привіт. — привіталася Уляна. — Ти також летиш у «Резенфорд»?

Дівчинка спочатку намагалась удавати, що не чує, а потім, наче щось згадала, заговорила спочатку на італійській, а потім перейшла на англійську.  

— Так. На перший курс!

— А я тебе бачила недалеко від зоомагазину! Ти італійка? — запитала Лера.

— Ну так, а що?

— Ні, нічого. Просто я нещодавно намагалася вивчити італійську мову. Італія! Це ж така красива країна! — з нотками заздрості промовила Лера. — Познайомимося? Я — Лера! 

— Давай! Мене звуть Соня. Я живу у Венеції! — посміхнулася дівчинка.

—  Справді? — охнули Уляна  с Лерою, дівчата вже давно мріяли побувати у цьому дивовижному місті.  

— Там не так, як деякі собі уявляють. Все занадто дорого. І взагалі мені здається місто скоро розділить долю Атлантиди. — дівчинка на мить замислилася. — Хоча… так, там гарно. Особливо площа Святого Марка та острів Бурано. Все інше не дуже! Я живу зі старшою сестрою Флоренцією. Але про неї нічого розказувати не хочу…

— Це та з якою ти на станції розмовляла? — припустила Лера.

— Так. Вона навчається на п'ятому курсі. Бабку ти не могла не помітити. Така чудна в осінньому плащі. Це окрема історія. Вона добре стукнулася головою! — Соня покрутила пальцем біля скроні. — Ще є мама і старший брат. Він тут на станції працює механіком. А як ви живете?  

— Уляна! — нарешті представилася дівчинка. — А ми з України! В нас все більш буденно. Ходили у звичайну школу, без магії. 

Очі Соні округлися. 

— Дійсно? І як ви без неї жили? 

Двері купе відчинилися, і біля проходу з'явилася смаглява темноволоса дівчина, чимось схожа на Соню.

— Пішли! — не церемонячись, вона схопила сестру за руку і спробувала її відвести.

— Не піду! — Соня вирвала руку. — Ти що не бачиш, що я розмовляю з друзями?! 

Зараз вони розмовляли англійською. Завдяки тому, що бабуся змушувала вчити мову, Лера добре розуміла про що ті розмовляють. 

— О! Привіт всім. Я Флоренція! — дівчина тільки зараз помітила інших пасажирів. — Моя сестричка вам ще набридла? За нею потрібен нагляд! — пожартувала над нею сестра.

Дівчата дружно замотали головами, стримуючи напад сміху. 

— Ну тоді залишайся! — кинувши на сестру короткий погляд, дівчина пішла.

Соня показала їй вслід язик, через що всі покотилися зі сміху.

— Ось, це і є моя сестра! Дякую що допомогли! Набридла, жах! Досі думає що я маленька! Знайомимося далі! — посміхнулась Соня, відвівши очі.

— Андрій! — простягнув руку хлопчик.

Вони були в дорозі вже понад годину. Втомившись від розмов, Лера захотіла подивитись у вікно. Поставивши пляшку з водою на столик, дівчинка потяглася до фіранки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍