Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава вісімнадцята. «Мірарда».

    Я вперше помітив її, коли допомагав Мортідж переносити деякі її речі до свого світу. Вона була такою ж самою, як і моя мати. Я навіть спочатку зрадів, коли вперше побачив дивну жінку, але щось у мені просто горлало, що це не моя мати. І я вирішив довіритися цьому відчуттю.

     Коли з заселенням Мортідж усе було закінчено, я нарешті зміг приділити трохи своєї уваги своїй не справжній матері.

— Я знаю, що ти не моя мати. - Сказав я серйозно, коли жінка, яка лиш зайняла місце моєї справжньої матері, трохи розгублено дивилась на мене і коли я без питань затягнув її до свого світу.

     Я точно знав, що вона - не моя мати. Знав ще тоді, коли побачив. Підмінна. Не справжня. Двійник...

— Синку, ти чого? Я ледь змогла вибратися з того пекла, а ти наче не радий мені.

     Намагається давити на жалість. Затьмарити підозрілість усередині. Спробувати 

— Не намагайся придурюватися. Я знаю, що тебе чомусь до нас відіслали.

     Жінка легенько здригнулась, коли позаду себе почула голос Озіра. Батько зі світу гібридів спочатку декілька хвилин стоячи позаду, принюхувався до запаху, намагаючись зрозуміти, чи усе правильно зрозумів, а потім

      Самого Озіра я вирішив не палити раніше часу - хай для «Мірарди» це буде сюрпризом. Тим паче мені було цікаво спостерігати за його реакцією, яка могла багато чого мені розповісти.

— Озір. - Сказала вона тихо, намагаючись копіювати спокійний голос матері. - Що ти тут робиш?

     Я бачив, як жінка робила все, лиш би зробити вигляд що вона - це Мірарда. Але все ж, інколи деякі її рухи видавали незнайомку.

— А ти типу не пам'ятаєш. - Вирішив взяти на слабо батько зі світу гібридів. І я його зрозумів.

    Мені було цікаво зараз спостерігати за тим, як мати буде викручуватися з тієї чи іншої ситуації та як буде відповідати, бо справжніх відповідей вона на запитання не знала.

— Ну давай, не стій стовпом. - Продовжував Озір. - Скажи вже хоч щось.

     Батько, мені здається, починає трохи розігруватися. Треба його зупиняти, бо хто його знає, що до цього може призвести.

— Як звуть твого чоловіка? - Запитав я, ставши між ним і жінкою.

— Тимур. - Відповіла та.

    Що ж, добре. Легке дуже запитання. Все ж, вона могла почути ім'я батька тодія коли ми лазили у тих коридорах. Треба задати щось, що може знати тільки моя справжня мати.

— Чи існує світ людей?

     Якщо вона скаже «так» - тоді перейду на більш важку артилерію. Якщо ж «ні» - вона повністю видасть себе, бо усі тут - окрім Мортідж, якій ніхто нічого поки не казав, - знав про те, що світ людей дійсно існує.

    Я добре пам'ятаю про те, що гібриди вірять, начебто світу людей не існує і останні вже давно вимерли. Але він існує. Тому це питання з таким собі підступом. При тому я спеціально не став знову людиною - якщо, звісно, після переходу на другу стадію мене можна було назвати людиною, щоб не давати матері підказок.

— Ні, не існує. - Нарешті сказала вона.

— Існує. - Кажу. - Ти не моя мати.

     Коли Озір різко накинувся на жінку й притис її до землі, я ледь відтягнув його від неї.

— Що сталося? - Запитую, коли Заргор вирішив трохи прослідкувати за жінкою, хоч я бачив, що він і сам не буде був радий з нею знаходитися поряд. - Чому ти хочеш вбити її?

— Вона - не чистокровний демон. Таких такі, як ми - навіть ті, хто під печатями потрапив до пекла, - ненавидімо більше за все. Це саме вони колись вирішили зробити повстання, кажучи, що такі, як вони кращі за нас. І твоя типу «мати» була серед них. Я добре пам'ятаю це, бо бився тоді теж, коли вмер вперше до того, як мене запечатали.

    «Мати» спробувала вирватися. Заргор притис її до землі, ледь стримуючи, бо сили ще до кінця не відновились, і я допоміг йому, притиснувши жінку лозами до землі.

— Як вони можуть міняти зовнішність? - Запитую, слідкуючи за тим, щоб демониця не вирвалась. - І чому вони можуть це робити?

    Якщо подібних їй було багато і вони могли міняти зовнішність як хотіли, тоді це буде дуже погано, бо ми не зможемо зрозуміти, хто де є. Бо я точно певен, що брат Зара точно зможе зробити якісь печаті, які можуть приховувати демонічну іпостась.

    А якщо вони взагалі навіть і здібності можуть «забирати» з цим перетворенням - як я, наприклад, - це ще гірше.

— Зазвичай вони лиш заміняють когось. Частіше за все подібні гібриди забирають дитину у батьків і стають на їх місце, сподіваючись, що це колись їх наблизить до перемоги над нами. Все ж, вони виростають у звичайних на перший погляд гібридів, ніхто навіть і не підозрює те, що воні - підставні. Я пам'ятаю, навіть мене одного разу спробував замінити один такий, але нічого не вийшло.

— Як їх зупинити? Є щось, що може стримувати їх? - Лози стисли жінку сильніше, і вона перестала нарешті борсатися. - І де моя справжня мати?

— Я... Не певен, якщо чесно. - Озір потупив погляд. - Але казали колись, наче вони забирають їх у свій світ завдяки якимось дивним деревам.

     Дивні дерева... Треба буде у Мортідж запитати про ці дивні дерева. Можливо, вона щось бачила.

— Добре. - Киваю. - Будьте тут. Я швидко. Спробую на цей раз не запізнитися на битву, якщо, звісно, вона буде.

                                    

    Я особливо не вдавався в подробиці, коли розмовляв з Мортідж. Просто пояснив, що моя мати може бути у іншому вимірі, до якого треба потрапити

— Дивні дерева... Тут нічого про дивні дерева не сказано. - Сказала з легким розчаруванням Мортідж, продовжуючи гортати якусь невеличку книжку, у якій були записані рідкісні й цікаві рослини та дерева. - Мені дуже шкода, але я не можу тобі нічим допомогти.

— Нічого. - Я обережно поклав лапу на плече дівчини. - Ти зробила усе, що могла. Не варто сумувати. Я печен, ми ще зможемо усе виправити?

— Ти взагалі певен, що усе це можна буде хоч колись зупинити?

— Я сподіваюсь. Все ж, колись я вже зупинив Зена, тому гадаю, що зможу зупинити його знову. Тим паче тоді, коли поряд зі мною вже є ось така підтримка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍