Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

Аня склала руки на грудях.

— Скажіть чесно, всередині просто пляшка вина, правда?

Кілька гостей засміялися, але ведучий лише усміхнувся:

— Я гарантую, що те, що всередині, варте вашої уваги.
 

— Ох, як інтригуюче, — пробурмотіла Аня, кинувши погляд на Каміля. — І що, ти справді думаєш, що я братиму в цьому участь?

— Я не думаю. Я знаю, що ти не зможеш втриматися.

Аня вже відкрила рота, щоб заперечити, але… він мав рацію. Їй стало цікаво. Дуже цікаво.

— Гаразд, — сказала вона, роблячи крок уперед. — Я слухаю вашу першу загадку.

Ведучий задоволено кивнув і підняв руку, привертаючи увагу всіх присутніх.

— Тоді почнемо. Ось перша загадка…

Ведучий задоволено кивнув і підняв руку, привертаючи увагу всіх присутніх.

— Тоді почнемо. Ось перша загадка…

Ведучий перевів погляд на присутніх і урочисто проказав:
 

— Перша загадка…

Він зробив паузу, чекаючи, поки всі зосередяться. У залі запанувала тиша, лише вогонь у каміні потріскував, додаючи атмосферності.

— Я буваю старим, буваю новим. Мене можна знайти в кишені або в серці. Я відкриваю двері, але не завжди фізичні. Що я таке?

Аня схрестила руки на грудях і примружилася.

— Ключ? — припустила вона, підозріло зиркнувши на ведучого.
 

Він усміхнувся.

— Правильно!

— О, яка несподіванка! — вона кинула погляд на Каміля. — Це що, твій ребус?
 

— Я тут взагалі ні до чого, — невинно підняв руки Каміль, але очі видавали його.

— Добре, — Аня перевела погляд на ведучого. — Що далі?
 

— Друга загадка, — той кивнув. — Слухайте уважно.

Він витримав ще одну паузу, щоб підкреслити важливість моменту.

— Я можу бути довгим або коротким, веселим або сумним. Я залишаюся навіть тоді, коли мене забули. Що я таке?

У залі почулися перешіптування. Дехто нахилився до сусідів, обговорюючи можливі варіанти.

— Це пам’ять? — припустив хтось.
 

— Ні, — ведучий похитав головою.

— Запис? — озвався чоловік у кутку.
 

— Ні.

Аня схилила голову набік, обмірковуючи відповідь. Каміль спостерігав за нею, ледь стримуючи усмішку.

Раптом Аню осінило.

— Спогад!

Ведучий витримав напружену паузу, а потім урочисто заявив:

— Вірно!

Кілька гостей аплодували, хтось із них навіть схвально мугикнув.
 

— Ну все, Каміль, — Аня хитро глянула на нього. — Якщо третя загадка буде про кохання, я точно дізнаюся, що це твоя ідея.
 

Каміль театрально зробив ображене обличчя.
 

— Невже ти так погано про мене думаєш?

— Я думаю про тебе реалістично, — хмикнула вона.

Ведучий тим часом перейшов до останньої загадки.

— Останнє випробування. Якщо ви дасте правильну відповідь, скриня відкриється.

Він зробив останню паузу.

— Я можу належати багатьом, але мене не можна вкрасти. Чим більше мене ділять, тим більше мене стає. Що я?

Цього разу Аня навіть не роздумувала. Вона подивилася просто у вічі Камілю і відповіла:
 

— Любов.

Ведучий усміхнувся.

— Абсолютно вірно.
 

І, зробивши знак помічнику, він відчинив скриню.

Аня затримала подих, очікуючи побачити щось величне, та… всередині лежав лише маленький конверт.

— Що це? — вона спантеличено глянула на Каміля.

Той лише загадково всміхнувся.
 

— А ось це, моя дорога, — пробурмотів він, — сюрприз.

Аня взяла конверт, розірвала його і витягла…

— Ви серйозно? — вона втупилася в папірець, а потім поглянула на Каміля, який вже не стримував сміх.
 

— Це ж квиток в Париж!
 

Ведучий театрально розвів руками.

— А ви очікували золото?
 

Аня заплющила очі й глибоко вдихнула.
 

— Каміль…

— Так, кохана?
 

— Ти ідіот.

Він розсміявся й обійняв її за плечі.

— Але ж ти погодишся поїхати?
 

Аня глянула на квиток. Потім на Каміля.

І зрозуміла, що відповість «так».

Усе стало на свої місця, коли Каміль, нарешті, зізнався — вечірка не була випадковістю, а всі ці люди навколо них — його старі друзі та колеги з різних куточків Європи. Дизайнери, архітектори, креативники, молоді бізнесмени — весела, яскрава компанія, в якій Каміль колись жив, працював і навіть трохи шаленів. І ось вони всі з’їхалися до цього мальовничого маєтку не просто так.

— Я, до речі, зовсім забув, що в мене день народження, — винувато посміхнувся Каміль, коли вони з Анею вже сиділи на дивані в одній із кімнат, куди від них тимчасово втекла музика та галас. — Мене лише вчора попередили. А ще сказали, що приїдуть з сюрпризом. І я подумав… Чому б не зробити гру, якщо вже й так усе як у кіно?

Маєток, в якому проходила вечірка, належав одному ексцентричному дідусеві, якому один з друзів Каміля якраз проектував новий інтер’єр. Коли той почув, що молоді хочуть влаштувати святкування, не лише дозволив, а й пообіцяв “бути на дачі й не заважати”. Будинок виявився справжнім скарбом: із старовинними люстрами, дубовими підлогами, величезним каміном і садом, в якому вночі світилися лампочки, підвішені на деревах.

— Коли вони дізналися, що ти з’явилася в моєму житті, — Каміль нахилився ближче до Ані, — то сказали: “О, нарешті! Він закохався не в шрифт, а в людину!” І тоді вирішили зробити нам обом сюрприз.

Саме тому він і придумав ту історію зі скринею. Бо не міг просто так простягнути конверт — це ж не його стиль. Каміль вирішив змішати трохи гри, трохи таємниці й трохи романтики. І ось результат: Аня тримає в руках квитки до найромантичнішого міста Європи.