Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Дорогою додому я зайшов у кав’ярню, де пахло випічкою і кавою, грав блюз, а на вікнах висіли картаті фіранки. Я замовив каву й сів біля вікна. Уперше в житті нікуди не поспішав, хоча зовсім недавно в мене була розписана кожна хвилина. Тепер же в мене з’явилося багато вільного часу і я не знав, чим його заповнити. Я розумів, що так як було раніше, уже не буде, а як буде, невідомо. 

Удома мене зустріла усміхнена мама й Тимофій, який відразу скочив мені на коліна, як тільки я сів. Я згадав Марину, нашу першу зустріч і від цих думок відразу відчув задуху. Останнім часом я став дуже сентиментальним. 

– Тобі вдалося поговорити з директором? – запитала мама, розставляючи тарілки. 

– Так... 

– І..?

– Він, м’яко кажучи, здивувався. 

– Пообіцяв щось? 

– Порадив прийти до тями. 

– Може, він має рацію? 

– Можливо. 

Я не поділяв маминого оптимізму, бо не знав, куди подіти зайвий час, окрім як пити. Я знову згадав Марину й обід, який вона приготувала після свого одужання. Зрадницька сльоза впала в тарілку. Мама помітила це й схвильовано подивилася на мене, але нічого не сказала, оскільки ми домовилися, що не будемо говорити про минуле. 

– У мене для тебе є гарна новина! – порушила вона тишу, яка затягнулась. – Я скоро стану професоркою! 

– Вітаю тебе. Ти заслужила. Дивно, що ти досі нею не стала. 

– І, до речі, я б хотіла давати приватні уроки й надалі створити приватну школу. Як ти вважаєш, вдасться? 

– Чудова ідея! 

– Останній візит у Париж мене дуже надихнув і навіть змінив. Я раптом зрозуміла, чого хочу насправді. 

– Радий за тебе й навіть трохи заздрю – я, наприклад, не знаю, чого хочу... 

– Мама стисла мою руку з неймовірною теплотою. 

– Ти ще будеш щасливим. Повір мені. Я знаю. Поіншому просто бути не може. Ти здатен на почуття, а значить, вартий щастя, – вона сказала це так переконливо, що я на мить повірив, але моїй вірі не вистачало глибини, щоб зробити її своєю точкою опори. 

Я дійсно радів за маму й був захоплений тим, що в своєму віці після всього пережитого вона не втратила енергійності, ентузіазму і як ніколи була сповнена рішучості змінити своє життя. У мене ж не було енергії навіть на те, щоб вставати з ліжка без вагомих аргументів.