Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

тих, хто володів даром, — ймовірніше за все, вони якраз були, однак або не послуговувалися даром, або не афішували це, і тому залишилися невідомими.

Яким шляхом пішла історія: чому, як, у чиєму спадкоємці, у якому з бастардів проявився дар уже мертвих Богів? Ми не знаємо. І напевне, ніколи не дізнаємося).

Дар проявився у Риги в три роки, а першою «жертвою» став його батько. Важко уявити, що відчувала трирічна дитина, коли пізнала таке. Він розповів про де матері, але та не зрозуміла, в чому справа. Хлопчика відвели до цілителя.

Нижче ми наводимо вибрані місця з нотаток придворного цілителя, які дивом удалося знайти (особливо якщо врахувати, що сталося з їхнім автором).

«Сьогодні до мене привели сина королівського блазня Блюра. Хлопчика звуть Рига, йому три роки. Я… (закреслено цілителем)

(закреслено) я спробую. Все-таки, це мій обов’язок.

Мати Риги, Веллана, сказала, що її синові примарилося щось жахливе. Він дійсно виглядав наляканим, але ще більше вжахнувся, коли побачив мене: затремтів, у нього почався нервовий тік лівої повіки. Я намагався заспокоїти хлопчика, але той несподівано заплакав та вхопився за мамину спідницю.

І все-таки він перелякався не мене, а чогось іншого. Це було зрозуміло з того, що хлопчик не намагається втекти від „доброго цілителя“. Він просто стояв і плакав. Якби Ризі було не три роки, а більше, я б вирішив, що він тужить, але, як мені тоді здалося, для малюка такі почуття неможливі.

Я помилився. І (закреслено)

Я попросив Веллану вийти і залишити нас удвох. Гадав, що хлопчикові буде спокійніше, коли мати піде, — насамперед тому, що вона так і не зрозуміла, що він хотів сказати. Щоправда, могло бути і навпаки — Рига перелякався б, залишившись без Веллани.

Однак цього не сталося.

Тільки-но мати вийшла, Рига протупотів до мене — трирічне дитя! — і сказав: „Будь ласка, не кидайте полосок у вогнисце! Будь ласка!“

І в очах його я бачив дещо, не властиве малим дітям: глибоку увагу та серйозність (закреслено).

Я вирішив не сперечатися:

— Гаразд.

— Обіцяєте?

— Обіцяю, Риго. А тепер скажи, що сталося?

— Я знаю, як помле тато, — просто сказав він. — Його плистлелять з лука. А сце я знаю, як помле мама. Вона пелелізе собі луки склом і буде довго клицяти. А…

— Чекай, — у мене несподівано запаморочилася голова, і хотілося вхопитися за щось, а краще — сісти на підлогу. — Чому ти вважаєш, що це станеться насправді?

— Я знаю, — сказав він. І більше нічого. Він знав.

— А… я?

Він потупився:

— Ви кинете полосок у вогнисце, і все вибухне.

Я посміхнувся.

— Навіщо мені кидати порошок у вогнище? Я ніколи цього не зроблю. Виходить, ти помиляєшся. Й твої тато з мамою не помруть.

— Помлуть, — похмуро сказав він, і очі Риги наповнилися слізьми. — Умлуть. І ви. Я знаю.

(закреслено) взяв обіцянку мовчати про це, а Веллані сказав, що все гаразд.»

Рига не помилявся. Про це дізналися рік по тому, коли один зі служників помер від укусу скаженого собаки. Рига пророкував це за чотири місяці до загибелі служника і розповідав багатьом. Отож, цей випадок не приховати. Хлопчика на деякий час залишили у спокої, хоча й почали приглядатися до нього (особливо — прислухатися).

Батьки, здогадавшись, у чому справа, неодноразово намагалися заборонити йому пророчити, але даремно.

Чутки про надприродні можливості Риги дійшли до Гаттіна Другого. Той запросив п’ятирічного хлопчика до себе та звелів розповісти, як загине його правитель. Рига заплакав і сказав, що точно не знає. Правитель наказав висікти упертюха, а потім знову покликав до себе, але нічого цим не досяг.

(Примітка. Це єдиний відомий нам випадок, коли Рига не знав, як умре людина. Вірніше, сказав, що не знає. Чи було так насправді, й що змусило його зробити це, невідомо).

Поступово, до дванадцяти років, хлопчик остаточно втрачає всіх друзів та знайомих, бо ті цураються його, налякані незвичайною здатністю. Втім, справжніх друзів у нього ніколи не було. Він просто не встиг ні з ким подружитися; нажахані батьки забороняли дітям грати та розмовляти з Ригою. Вони вважали, що він не бачить, а прирікає на ту чи іншу смерть. Хлопчику не було місця при дворі, і він це знав.

Восени до Гардгена прийшов один із суурів, мандрівних мудреців. Він гостював недовго. Коли суур пішов, Рига рушив із ним.

Батьки не довго тужили за сином, який завдав їм стільки клопоту. Вони намагалися його шукати, але так, для годиться. І Рига був їм за це вдячний.

Він подорожував із сууром довгенько, повернувшись до Гардгена вже у тридцять сім років.

На той час у країні стався переворот. Гаттіна Другого розірвали на шмаття власні собаки, один зі змовників до того ж устиг метнути дротика, який влучив просто у горло правителя.

(Примітка. Можливо, тому Рига не був впевнений, як загине Гаттін).

Блазня Блюра, що був під час убивства поруч із правителем, пристрелили з лука, а його дружина, дізнавшись, що сталося, перерізала собі вени.

Цілитель, коли змовники вдерлися до нього в кімнату, жбурнув у вогонь порошок; вибух розвалив стіну і не тільки скалічив тих, хто увійшов, а й убив лікаря.

(Примітка. Незрозуміло, чому цілитель пішов на самогубство. Він міг би жити і при новому правителі. Деякі дослідники вважають, що своїм пророцтвом Рига змусив лікаря зробити це. Звичайно, достовірно дізнатися відповідь ми не можемо).

У результаті перевороту влада в країні перейшла до рук самозваного правителя — Зширіза.

Прожив він недовго.

Проклятий з’явився у Гардгені, будучи вже відомим. Слава (недобра, зауважимо, слава) бігла поперед нього, і кожен у країні був абсолютно певен, що зустрівшись із Ригою Проклятим, дізнається, як помре.

Опинившись у столиці, віщун насамперед попрямував до палацу.

Далі ми наводимо уривок із «Літопису Ашедгуну нових часів», написаного Ганелем.

«Місяць Нуз-Ал, день третій.

(пропущено авторами)

Впустили Проклятого. Я бачив Ригу ще хлопчиком. Він завжди був відлюдькуватим, хворобливим, із цією своєю тремтячою повікою. Я впізнав його саме по ній — повіка тремтіла, як і раніше, нагадуючи горло жаби. Навколо Проклятого поширювалася атмосфера похмурої урочистості. Вельможі завмирали й опускали очі. Рига мало звертав увагу — звик, напевно. Він не роздивлявся навколо, йшов до трону.

— Навіщо ти з’явився? — запитав Зширіз.

— Ти знаєш, — відповів Проклятий. — Ти загинеш від кинджала.

Рига був одягнутий у звичайний дорожній халат, не дуже коштовний, але зручний, з широкими кишенями — у ці кишені він і сховав руки. Охоронці напружилися, але Зширіз зупинив їх помахом правиці:

— Він убиває