Читати книгу - "Земля Санникова"

змаганні здобув перемогу, підійшов до дівчат і став повільно проходити вздовж ряду. Його вітали жартами й смішками, і майже кожна говорила: «Візьми мене, візьми мене!», бо бути дружиною першого з молодих воїнів було дуже принадно, і дівчата відверто домагалися цього. Але юнак відповідав їм також жартами, швидко вигадуючи для кожної іншу причину відмови: «Ти занадто красива» (некрасивій), «Ти горбата» (прямій, як стріла), «Ти косоока», «Ти беззуба» тощо, викликаючи протести й сміх.

Пройшовши майже весь ряд, він одразу зупинився проти однієї дівчини, яка не пропонувала себе й скромно опустила очі. Він ударив її по плечу й вигукнув: «Ти мені подобаєшся». Дівчина здригнулась, вискочила з ряду й помчала, наче стріла, по галявині, а юнак — за нею.

— Що це означає? — запитав Горюнов в Амнундака. — Чому дружина, яку він обрав, утікає від нього? Вона не хоче його?

— Такий у нас звичай. Воїн, який обрав дівчину, стане її чоловіком тільки за тієї умови, якщо спіймає.

— Нове змагання! — сказав Ордин.

— Цей звичай, — пояснив вождь, — дуже мудрий: дівчина біжить гола — їй бігти легко, молодий воїн біжить в одязі зі списом у руці. Не кожен може наздогнати дівчину, якщо вона не хоче цього. Якщо той, хто її обрав їй осоружний або вона кохає іншого, вона не дасть себе наздогнати.

— Коректив чудовий, — зауважив Ордин товаришам і, звертаючись до вождя, запитав:

— Що ж, воїн, який не наздогнав дівчину, залишається без дружини?

— Ні, він може повторити свій вибір, поки не спіймає якусь.

— Скільки ж часу дівчина може бігати: цілий день?

— Ні, тільки один раз по колу, по колу військового танцю. Дивіться, він її спіймав!

Справді, воїн уже вів дівчину, спійману за косу; дівчина про людські очі опиралася й била його по руці. Дійшовши до місця оглядин, воїн і спіймана ним дівчина спокійно стали поруч трохи осторонь.

Барабан знову загуркотів. І другий юнак підійшов до дівчат; і він був ще бажаним для багатьох, як другий переможець, і його зустрічали, як і першого. Але він уперто мовчав, повільно обходячи ряд, пройшов до кінця й повернув назад, викликаючи обурені вигуки дівчат.

— Скільки ж часу він може обирати? — поцікавився Костяков.

— Він може пройти тричі, не більше, — відповів Амнундак. — Це дуже хоробрий мисливець, але він хоче помучити дівчат. Дивіться, як вони сердяться!

Справді, воїн закінчив другий обхід і нікого не вибрав. Дівчата сердилися, вже не пропонували себе, строїли йому гримаси, кричали: «Можеш зовсім піти! Іди собі до вампу, обери собі волохату жінку! Тобі голі не подобаються!» тощо. Воїн так само повільно й мовчки пройшов і втретє, на звертаючи уваги на насмішки, і раптом, майже дійшовши до кінця ряду, різко повернувся й ударив по плечу одну з останніх дівчат. Вона так розгубилася від несподіванки, що, вискочивши з ряду на галявину, не набрала одразу достатньої швидкості, і воїн спіймав її за двадцять кроків.

— От який хитрий! — зауважив Горохов. — Він їх утомив, щоб не бігати далеко.

— От вам і коректив! — засміявся Костяков. — Так можна спіймати й таку, котра не хоче.

— Мабуть воно так і є цього разу, — сказав Ордин. — Дивіться, вона не пручається, як перша, для годиться, але не рада.

Дівчина йшла за воїном, понуривши голову, не відповідаючи на насмішки решти.

— Сама винна — не лови ґав! — сказав Горохов.

Третій воїн швидко обрав одну з перших дівчат ряду, яка виявилася чудовою бігункою, що далеко його випередила. Але в самому кінці кола вона спіткнулася й простяглася на траві, на загальну втіху глядачів; перш ніж вона скочила на ноги, її коса була вже в руках того, хто доганяв, який із торжеством поволік її за собою. Але падіння, очевидно, було навмисне — один із прийомів згоди.

Четвертий воїн пройшов швидко тричі повз дівчат, нікого з них не обрав, потім підійшов до вождя й мовчки уклонився.

— Ти не бажаєш мати дружину? — запитав здивований Амнундак.

— Ні, великий вождь! Але в сусідньому зі мною стійбищі є молода вдова, яка мені подобається, і я прошу віддати мені її за дружину. Вона згодна.

Голова роду цієї вдови підтвердив слова юнака, і Амнундак дав свою згоду.

П’ятому воїнові довелося бігати двічі, бо перша, яку він обрав, не дала себе спіймати; друга, на покарання за те, що він обрав її не першою, змусила його пробігти перше коло і здалася тільки на останньому кроці, симулюючи втому. Шостий жених обрав ту, яка втекла від п’ятого, і вона дала себе спіймати вже на середині кола. Коли він вів її повз дівчат, їй кричали: «Як швидко ти стомилася, спритна!»

Так із різними варіаціями вибір продовжувався, і ряд дівчат усе скорочувався. Ані їм, ані глядачам ця гра, що тривала годинами, не набридала. Дівчата, незважаючи на те, що стояли так довго на ногах, бігали спритно й рідко відразу здавалися. Деяким воїнам довелося бігати двічі, а одному навіть тричі. Наприкінці, коли залишилося лише кілька дівчат, вибір прискорився.

Остання дівчина, яка втекла вже від трьох воїнів, що її обрали, утекла й від останнього, на загальний подив. Її покликали до вождя, який сказав їй:

— Чому ти не хочеш отримати чоловіка? Кожна дівчина має бути дружиною, щоб давати племені нових воїнів. Ти відкинула вже чотирьох. Що це означає?

— Хороші воїни мене не вибирали, а дружиною поганих я бути не хочу, — гордо відповіла дівчина.

— Що ж, ти будеш чекати наступної весни?

— Я хотіла би бути дружиною ось цього білого чоловіка! — раптом сказала гордячка, вказуючи на Ордина, враженого подивом.

— Але він уже вибрав! — заперечив Амнундак.

— Він великий вождь — у нього можуть бути дві дружини, — не вгамовувалася дівчина. — Я обрала його за твоїм словом, але він узяв іншу. Я буду в нього другою дружиною.

Ця наполегливість і гордий вигляд дівчини дуже сподобалися Ордину, і він погодився, дуже збентежений. Дівчина швидко побігла за своїм одягом і, повернувшись, сіла поряд з ним.

У цей час молоді пари під гуркіт барабанів продефілювали повз Амнундака й голів родів; дівчата вже встигли переплести свої чотири коси на дві на знак одруження. Останній воїн, який лишився без дружини, ховався серед глядачів; йому доводилося чекати.

Настала черга мандрівників показати онкілонам свої громи й блискавки. За браком кращої мішені принесли й поставили знову конячу шкуру. Стрілки стали, на подив онкілонів, за двісті кроків від неї — вчетверо більше за політ стріли. Онкілони розташувалися півколом по боках, витягнувшись майже до мішені, і з напруженою увагою стежили, як чужоземці