Читати книгу - "Майстер реліквій"

і я, — сказав Конрад.

Він теж підвівся, тримаючи зброю над головою та вийшов з-за возу. Анкс зробив те саме. Дюрер перехрестився і без особливого завзяття підвівся.

Конрад прошепотів:

— Ні кроку вперед. Стійте де стоїте!

Магда опинилася до них спиною, а отже не бачила, що коїться позаду. Дісмас продовжував повільно рухатися до неї. Нарешті він прошипів:

— Магда…

Вона зупинилася, обернулася та побачила їх усіх із піднятими руками. Вона затрясла головою.

— Ні!

Підостроживши коня, Лотар дав знак своїм людям наблизитися.

Магда розвернулася до графа. Він повільно їхав їй назустріч, за ним тяглися його вояки.

Наступної миті просто перед Лотаром приземлилася бомба Наткера, її ґноти шкварчали.

— Лягай! — проревів Конрад.

Дісмас проморгався і розплющив очі. У вухах нестерпно гуло. Він лежав, боячись поворухнутися, щоб не побачити відірвану кінцівку чи паруючу купу власних нутрощів на землі прямо перед собою.

Незважаючи на гул та дзвін у вухах, він розрізняв й інші звуки — знайомі, настирні: сталь брязкала об сталь. Він утягнув повітря та примусив себе сісти. Намагаючись заглушити невідступний дзвін у вухах, він затиснув їх руками. Виявилося, що долоні мокрі від крові.

Ще донедавна гарненька галявинка зараз виглядала обгорілою. Вона була всіяна людьми та конями, померлими та помираючими. Поранені тварини видавали жалісливі стогони, люди лаялися та хрипіли в агонії. Серед усього цього тривала боротьба. Конрад узяв на себе аж двох нападників. Анкс зчепився ще з одним, використовуючи гострий камінь у якості зброї.

Дісмас озирнувся. Де Магда?

Він знайшов її на землі, застиглу в неприродній позі. Кров сочилася з її рота, носа та вух.

Його переповнила лють.

Лотар! Зараз Дісмас молився, щоб той виявився живим. Тоді він зможе його вбити власноруч.

Крізь дзвін у вухах він щось почув і обернувся. З боку на нього насувався чоловік, розмахуючи вкритою довгими цвяхами булавою. Він почув свист повітря від її руху за кілька дюймів від свого черепа.

Дісмас ухилився. Нападник розвернувся для нового удару. Дісмас скочив на ноги, стрибнув у бік, потім хитнувся вперед і встромив лезо кинджала в його карк.

Дюрер. Де Дюрер?

Ось — біля возу, лежачи навзнак, весь укритий уламками.

Хитаючись, Дісмас підійшов до нього, став на коліна та затряс художника. Дюрер розплющив очі. Погляд невидющий.

Дякувати Богу, живий!

Дісмас підвівся та повернувся до бою.

Конрад тим часом встиг покінчити з одним із нападників. Анкс стояв на ногах, тримаючи каменюку, вкриту залишками чийогось мозку. Віджбурнувши її геть, він підхопив чийсь меч та рушив поміж людських та кінських тіл, устромлюючи клинок у ті, які ще подавали ознаки життя.

Подібні сцени Дісмас бачив сотні разів, ще й у значно більших масштабах. Конрад обезголовив останнього нападника та видав дикий бойовий поклик.

Усе скінчено.

Але Лотар. Де він?

Дісмас підхопив алебарду з землі. Відчуття її в руці було знайомим. Саме алебарда була його головною зброєю за часів, коли він був рейзелауфером. Він пробирався крізь скривавлені тіла у пошуках.

Почувши звук позаду себе він обернувся, ледь не наскочивши на Наткера. Той важко дихав від стрімкого спуску з вершини скелі.

— Як дівчина? — спитав Наткер.

— Мертва.

Наткер скривився.

— Ох…

— Сюди!

Їх гукав Анкс. Дісмас, Наткер та Конрад збіглися до нього. В ногах у Анкса лежав Лотар, граф Шрамберга. Живий. Частково.

Його права рука була відірвана по лікоть. Обличчя посічене та вкрите кіптявою. Крізь кірку крові, що запеклася, єдине око без повіки дивилося на них з невимовним жахом. Щелепа графа рухалася. Він намагався щось сказати, але було чути тільки клекотіння крові та піни у легенях.

Анкс подивився на Конрада. Може прикінчити його?

Конрад важко дихав. Потім похитав головою. Слова були зайвими. Хай помирає повільно.

Анкс знизав плечима.

Ландскнехти вже займалися мародерством.

Дісмас закляк над Лотаром, насолоджуючись його смертю. Згодом опустився на коліно поряд. Дістав кинджал з-під ряси. Ніколи раніше він не мучив людину, тим паче — помираючу.

— Бра…

Що він намається сказати?

— Бра…

Дісмас зрозумів. Він казав «Брате».

— Спо…

З титанічними зусиллями Лотар таки вимовив те слово:

— Сповідатись…

Дісмас відсахнувся. Боже праведний! Лотар вважає його за справжнього монаха і благає прийняти останню сповідь.

Щелепа Лотара перестала рухатися. Єдиний слід життя можна було помітити в оці, що не мигало. Воно дивилося на Дісмаса з відчаєм і мольбою.

Кинджал випав з Дісмасової руки. Око все ще дивилося. Потім, сам не розуміючи навіщо, він перехрестив помираючого, нахилився до його вуха та прошепотів:

— Чи розкаюєшся ти у своїх гріхах?

Око дивилося. Почувся передсмертний хрип.

Тоді Дісмас промовив:

— Прощаю тобі гріхи твої. В ім'я Отця, Сина та Святого Духа. Амен!

З рота Лотара потекла кривава піна, і він помер.

Дісмас піднявся. Потім нахилився та зблював. Шум у вухах ставав нестерпним. Він затулив їх руками, зробив, хитаючись, кілька кроків і повалився ницьма.

Коли він розплющив очі, перед ним стояли Конрад та Наткер, обидва навколішках.

— Дісмасе?

Конрад обережно поторсав його плече.

— Дісмасе, вона жива…

З величезним зусиллям вони поставли воза на колеса. Змайстрували щось на кшталт ліжка та уклали на нього Магду.

Кровотеча в неї спинилася. Вона могла говорити, але слова якось не в'язалися між собою. Вона кликала батьків.

Дісмас ложкою залив їй у рота трохи м'ятного чаю. Здавалося, чай додав дівчині сил. Вона раптом спитала, чому навколо так темно, хоча був день. Потім сказала, що хліб уже готовий і треба витягти його з печі. Тоді Магда провалилася у сон, з якого вони довго не могли її пробудити.

Конрад, Наткер та Анкс мовчки збирали трофеї, без притаманних ландскнехтам криків та похвальби під час мародерства. Тільки Наткер захоплено заверещав, побачивши в озері відірвану руку Лотара, яку вже встигла пообгризати форель.

Він навіть поліз за нею у воду і витяг на берег.

Дісмас спостерігав за цим із воза, сидячи поруч з Магдою. Він обережно тримав її голову, змочуючи лоба холодною тканиною, щоб полегшити біль та гарячку, і молився.

Розпухла мертва рука графа була рясно всіяна перснями. Лотар був любителем коштовних прикрас. Дісмас згадав про Альбрехта: його десять пальців були так само прикрашені чотирнадцятьма перснями, найбільший з яких — знак архієпископської влади — треба було цілувати на знак покірності.

Анкс почав один за одним відрубувати пальці з руки. Так було простіше зняти персні. Дісмас відвернувся.

Була ще така здобич: визолочений кинджал, меч із найкоштовнішої толедської сталі з рукояттю, на якій був викарбуваний напис від Карла, короля Іспанії, майбутнього імператора та Лотарового хрещеного. Понад