Читати книгу - "Ода до радості (збірник)"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 43
Перейти на сторінку:
одним із керівників політичного прогнозування у штаб-квартирі НАТО, на запитання, чи гарантує НАТО безпеку України після того, як та стане особливим партнером: «НАТО не бере зобов’язання воювати за Україну. Ваша держава буде ближче до НАТО, ніж інші країни, але вона не буде в НАТО. Та хто, знаючи про партнерство, не подумає, перш ніж вчинити щось безглузде проти України?». А ось представник Туреччини Неджил Недимоглу, який представляв на зустрічі з нами і секцію втілення й координації планів НАТО, на «в’їдливе» запитання, що, мовляв, НАТО береться гарантувати безпеку інших, але між самими членами цього альянсу Грецією і Туреччиною стосунки є дуже напруженими, роз’яснив (як, до речі, й пан Кастирдакіс, що висловив схожу думку), що саме їхнє членство в НАТО і посередництво партнерів по блоку щонайменше п’ять разів урятувало ці країни від серйозних конфліктів, а то й справжньої війни.

Під час цих наших зустрічей і розмов довелося почути кілька разів цитату зі знаменитого твору Джорджа Оруелла «Ферма для тварин»: «Усі тварини рівні, але є й рівніші». Йшлося, насамперед, про вирішальний вплив США в НАТО. Я, зокрема, запитав, чи не б’є по їх самолюбству заява США про те, що до НАТО в першу чергу будуть запрошені Польща, Чехія й Угорщина, а Румунія і Словенія, інтереси яких лобують, зокрема, Франція й Італія, – ні, і чи не свідчить це про те, що реальна політика НАТО визначається не тут, у штаб-квартирі, а за океаном? Співрозмовники відповіли, що так, тут США вчинили некоректно, виступивши зарано з такою заявою, але рішення все-таки виробляються спільно, консенсусом, і жодне з них не може бути ухвалене, якщо заперечує хоч одна держава – член НАТО. Забігаючи наперед, все ж зазначу, що й цього разу думка США була «рівніша» і в Мадриді було запрошено перші три країни, а Словенії і Румунії велено почекати.

Ми спілкувалися, звісно, не з першими натівськими особами – генсеком, главковерхом чи керівництвом Північно-Атлантичної ради. І все ж недарма кажуть, що короля робить його оточення. З таким оточенням і довелося зустрітися, спілкуватися і дискутувати. Прес-секретар генсека НАТО, керівники політологічних, регіональних відділів і секцій, різних бюро, служб аналізу і прогнозування, натівського журналу – це ті, хто постійно аналізує ситуацію в Європі і світі, по суті, формує нові підходи і зміни в політиці, видає рекомендації, які потім чуємо з вуст тих же Хав’єра Солани чи його заступника Серджю Сільвіобалвжіно, першого головнокомандувача генерала Дхулвана чи голови військового комітету НАТО Клауса Баумана. Їхні тіні постійно витали в аудиторіях, де ми спілкувалися, їх згадували, цитували, на них посилалися, як і на глав держав і урядів провідних натівських країн. Але десь у підтексті висловлювань відчувалося, а часом і проскакувало те, як ці висловлювання і думки формуються. І тоді ставало зрозумілим, яка велика й потужна машина, або як було в нас заведено казати, колективний розум, працює в Організації Північно-Атлантичного договору, як офіційно називається (і розшифровується англомовна абревіатура) НАТО.

Гадаю, провідна думка у дискусіях, зокрема з донецькими журналістами, – не НАТО прагне насамперед розширитися, а до нас просяться – відповідає дійсності. Справді, існує двадцять сім партнерських угод і програм за програмою «Партнерство заради миру». Саме стільки держав побажали стати країнами – партнерами НАТО. Дванадцять держав зі Східної й Центральної Європи подали заяви або офіційно висловили бажання стати повноправними членами Північно-Атлантичного альянсу. І проти цього, як то кажуть, не попреш.

Висловлювалася думка про те, що ці держави не хочуть жити у вакуумі, який утворився після розпаду іншої воєнної організації – Варшавського Договору, не хочуть бути буферами між НАТО і Росією, яка лишається ядерною державою. Тут ідеться не лише про побоювання Польщі, до кордонів якої після укладення російсько-білоруського союзу східний сусід знову підсувається, а особливо – країн Балтики. Але що цікаво – проблему вступу чи не вступу колишніх прибалтійських республік до НАТО натівські ж чиновники намагалися делікатно обійти. Наголошували – ми ще не прийняли країн першої черги, ще тільки будемо давати у Мадриді згоду на їхнє запрошення до членства в НАТО, потім буде друга хвиля, третя, а тоді… При цьому говорилося з більшою симпатією про шанси Литви, де немає міжетнічних проблем, де лише шістнадцять відсотків нелитовського населення. Як стало зрозумілим – країн з проблемами в НАТО не дуже хочуть. Це ж засвідчує й дискусія – приймати чи не приймати Румунію? А на підході й Словаччина з подібними проблемами з угорською меншістю.

У світлі всього цього твердити, що НАТО дуже вже хоче одержати Україну, щоб поставити свої танки та ракети мало не під Брянськом і Смоленськом, принаймні, наївно. Йти на нову конфронтацію з Росією, відверту й неприкриту? Гадаю, що противники НАТО можуть спати спокійно – у найближчі п’ять, а то й два десятки років членство в НАТО для України не світить. Образно кажучи, НАТО вигідно, щоб Україна ще довгий час була не законною дружиною, а коханкою, яка сама прагне натівських обіймів. До речі, ми питали й про «секретні протоколи», тепер уже не московські, а паризькі, за місцем підписання угоди про особливе партнерство НАТО з Росією. Протоколи, за якими Україна нібито віднесена до сфери впливу Росії. Нам заперечували, але якось дуже вже мляво, породжуючи нові підозри в одних журналістів з України і радість в інших.

Звичайно, НАТО мало, має і матиме свої інтереси, й це не приховували. Хоче мати вплив на європейську і світову політику, і було б дивно, якби було не так. Має проблеми зі структурою та штатом, які в нових умовах треба скорочувати й перебудовувати. Але в одному я певен після відвідин цієї могутньої організації – вона не підняла і не підніме першою зброю проти будь-кого. Це їй просто невигідно. Можна хоч сто чи тисячу разів твердити про агресивність цього блоку, але факти – річ уперта.

Є в НАТО і свої сьогоденні труднощі. В останній день нашого брюссельського візиту ми дізналися, що напередодні, коли ми саме їздили до Монса, до військової штаб-квартири НАТО і резиденції Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, обслуговуючий персонал брюссельської штаб-квартири… застрайкував. Наче рідним духом повіяло, і ми заусміхалися, бо причиною виявилося таке знайоме – затримка з виплатою зарплатні. Траплялося таке й раніше, оскільки низка країн регулярно затримують внески до спільного бюджету. І ось персонал не витримав, оголосив одноденний страйк. Щоправда, затримка була, як на наш погляд, просто дуже смішна – цілий тиждень.

Наші люди в НАТО

1 ... 35 36 37 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ода до радості (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ода до радості (збірник)"