Читати книгу - "Homo Deus"

які генерують свідомість. Нелюдиноподібні тварини, зокрема всі ссавці й птахи, а також багато інших істот, включно з восьминогами, мають ці нейрологічні субстрати». Ця декларація припиняє дискусії стосовно того, чи інші тварини мають свідомість, оскільки нам все ще бракує беззаперечних доказів. Однак вона перекладає тягар доведення на плечі тих, хто думає інакше.

Відповідаючи на зміну «напрямку вітру» в науковій спільноті, у травні 2015 року Нова Зеландія стала першою країною у світі, яка законом визнала тварин розумними істотами, коли парламент Нової Зеландії прийняв закон про внесення поправок стосовно добробуту тварин. Цей закон встановлює, що тепер обов’язково слід вважати тварин розумними, а отже, відповідно підходити до їхнього благополуччя в таких контекстах, як умови утримання тварин. У країні з кількістю овець більшою, аніж чисельність людей (30 мільйонів проти 4,5 мільйона), це дуже важливе положення. Канадська провінція Квебек після цього прийняла подібний закон, інші країни теж готові наслідувати таку практику.

Численні бізнес-корпорації теж визнають тварин розумними істотами, але при цьому, хоч це й парадоксально, тварин піддають неприємним випробуванням. Наприклад, фармацевтичні компанії традиційно використовують пацюків як експериментальний матеріал під час розробки антидепресантів. Згідно з одним широко популярним протоколом, ви берете сотню пацюків (для статистичної надійності) й розмішуєте кожного пацюка всередині склянки, заповненої водою. Пацюки докладають усіх зусиль, щоб вибратися з цих склянок, але марно. Через п’ятнадцять хвилин більшість здається і припиняє боротьбу. Вони просто плавають у склянці, апатичні до навколишнього середовища.

Тепер ви берете іншу сотню пацюків, вкидаєте їх у склянки, однак виловлюєте їх звідти через чотирнадцять хвилин, тобто перед тим, як вони впадуть у розпач. Висушуєте їх, годуєте, даєте трохи відпочити, а потім знову кидаєте їх у воду. На другий раз більшість пацюків ведуть боротьбу двадцять хвилин, перш ніж припинити борсатися. Звідки взялися додаткові шість хвилин? Бо пам’ять про попередній успіх вмикає вивільнення певних біохімічних процесів у мозку, що дають пацюкам надію й відкладають час настання відчаю. Якби ми лишень могли виділити цю біохімію, то могли б використовувати її як антидепресант для людей. Однак у будь-яку мить численні хімічні сполуки заповнюють мозок пацюка. Як визначити потрібну?

Для цього ви берете більше груп пацюків, які ніколи раніше не брали участі в таких тестах. Уводите кожній групі певний хімікат, який, як ви вважаєте, є сподіваним антидепресантом. Кидаєте пацюків у воду. Якщо пацюки, яким введено хімікат А, ведуть боротьбу лише п’ятнадцять хвилин, перш ніж впасти у відчай, можете викреслити хімікат А зі свого списку. Якщо пацюки із уведеним препаратом В ведуть боротьбу протягом двадцяти хвилин, можете сказати керівникові фірми й акціонерам, що ви, схоже, виграли джекпот.

Скептики можуть заперечити, мовляв, цей опис без потреби гуманізує пацюків. Сприйняття пацюків не є ані надією, ані розпачем. Часом пацюки рухаються швидше, а часом завмирають, однак ніколи нічого не почувають. Ними рухають лише несвідомі алгоритми. Але якщо так, у чому ж суть експериментів? Психіатричні ліки призначено для індукування зміни не лише поведінки людей, а насамперед людських почуттів. Коли пацієнти приходять до психіатра і кажуть: «Лікарю, дайте мені щось, що виведе мене з цієї депресії», — їм не потрібен механічний стимулятор, що змусить їх крутитися, відчуваючи при цьому зневіру. Вони хочуть почувати бадьорість. Проведення експериментів на пацюках може допомогти корпораціям розробити магічну пігулку лише тоді, коли вони вважатимуть, що поведінка пацюків супроводжується емоціями, схожими до людських. Насправді це основна передумова у психіатричних лабораторіях.

САМОСВІДОМИЙ ШИМПАНЗЕ

Інша спроба закріпити верховенство людини стверджує, що пацюки, собаки й інші тварини мають свідомість, однак доводить, що, на відміну від людей, їм бракує самосвідомості. Вони можуть почуватися пригніченими, щасливими, голодними чи ситими, однак у них немає уявлення про своє «Я», і вони не усвідомлюють, що пригнічення чи голод, які вони відчувають, належать унікальній істоті, яка називається «Я».

Ця ідея і загальна, і нечітка. Очевидно, що, коли собака відчуває голод, він хапає шматок м’яса для себе, а не для іншого собаки. Коли собака обнюхує дерево, на яке помочилися сусідські собаки, він одразу ж вирізнить запах власної урини, урини сусідського красеня-лабрадора або чужинця. Собаки дуже по-різному реагують на власний запах і на запах потенційних партнерів чи суперників. Тож що означає «їм бракує самосвідомості»?

Складніша версія аргументів пропонує вважати, що існують різні рівні самосвідомості. Лише люди розуміють самі себе як постійне еґо, що має минуле і майбутнє, можливо, тому, що лише люди можуть використовувати мову, щоб обдумувати свій минулий досвід і майбутні дії. Інші тварини існують у постійному нинішньому часі. Навіть коли вони начебто пам’ятають минуле чи планують майбутнє, вони фактично реагують лише на нинішні стимули й негайні потреби. Наприклад, білка, ховаючи горіхи на зиму, насправді не пам’ятає голоду, який вона відчувала минулої зими, і не думає про майбутнє. Вона просто піддається сьогочасній потребі, не звертаючи уваги на джерело й мету цієї потреби. Ось чому навіть дуже молоді білки, що ще жодного разу не переживали зими, а отже, не можуть пам’ятати, що таке зима, все ж запасають горіхи протягом літа.

Однак не зовсім ясно, чому мова повинна бути обов’язковою умовою для усвідомлення минулих чи майбутніх подій. Той факт, що люди використовують для цього мову, важко довести. Люди також використовують мову, щоб висловити свою любов чи свої страхи, однак інші тварини цілком можуть виражати любов і страх невербально. Дійсно, люди й самі часто усвідомлюють минулі й майбутні події без їх вербалізації. Особливо в стані сну ми можемо усвідомлювати повністю невербальні наративи, які, прокинувшись, намагаємось описати словами.

Різні експерименти демонструють, що принаймні деякі тварини, включно з такими птахами, як папуги та чубаті сойки, насправді пам’ятають індивідуальні випадки й свідомо планують майбутні можливі дії. Однак це неможливо довести, бо незалежно від того, наскільки складну поведінку проявляє тварина, скептики завжди можуть сказати, що це є результатом несвідомих алгоритмів у їхньому мозку, а не свідомих образів у їхньому розумі.

Щоб проілюструвати цю проблему, звернімося до випадку Сантіно, самця шимпанзе із зоопарку Furuvik у Швеції. Щоб розвіяти нудьгу в своєму загоні, Сантіно вигадав захопливе хобі — кидати камінцями у відвідувачів зоопарку. Саме по собі це навряд чи щось унікальне. Розсерджені шимпанзе часто кидають каміння, палиці й навіть екскременти. Однак Сантіно планував свої дії наперед. Рано-вранці, задовго до того, як зоопарк розпочинав роботу, Сантіно збирав свої «снаряди» й складав їх