Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"

— це чоловік, поряд із яким я стою, і ми дивимося в одному напрямку. На відміну від учителя танго, ми ніколи не говоримо про кохання.

Тільки хтось чистий і вільний міг сказати: «Я кохаю тебе». Ромео і Джульєтта. Але не Ромео, Джульєтта і Стівен.

Ми постійно намагаємося випередити час. Ми мусимо зробити все зразу, бо інакше не зробимо нічого. Ми спимо разом і водночас говоримо про книги, а між тим їмо, мовчимо, сперечаємось, умиваємось, танцюємо й читаємо вголос, співаємо й шукаємо свою щасливу зірку. Я не можу дочекатися наступного літа, коли Жан приїде до Провансу, і ми будемо милуватися зорями.

Я вже бачу Папський палац, який відливає золотом на сонці. Знову це світло. Нарешті люди, котрі не вдають, що крім них нікого не існує ні на елеваторах, ані на вулицях, ані в автобусах. Знову свіжі абрикоси просто з дерева.

О, Авіньйоне! Я завжди дивувалась, чому в цьому місті з його похмурим палацом, завжди холодним і темним, так багато таємних проходів і секретних дверей. Тепер я знаю. Ця невгамовна жага була в нас від самого зародження людства. Будуари, приватні номери, театральні ложі, лабіринти в кукурудзяних полях — усе придумано для однієї і тієї самої гри!

Усі знають, що ця гра триває, але вдають, що це не так або принаймні десь далеко, безпечна й нереальна.

Аякже!

Я вже відчуваю, як мої щоки пашать від сорому, відчуваю жагу в колінах, і вже брехня вгніздилась у мене між лопатками й боляче дряпається.

Дорогі Маматато, будь ласка, зробіть так, щоб мені не довелося вибирати між ними.

А ще, нехай та маленька пухлинка в мене під пахвою буде просто крихтою крейди, що витікає разом із водою з кранів там, у Валенсолі, батьківщині лаванди і найвірніших котів у світі.

22

Месьє Одинак відчував, як по ньому ковзають погляди з-під нафарбованих вій. Якщо він піймає, витримає й поверне пильний жіночий погляд, то відразу вступить у кабесео, мовчазний обмін поглядами, засіб кожних танго-перемовин — «запрошення очима».

— Глядіть на підлогу, Джордане. Не дивіться прямо на жінку, — прошепотів він. — Якщо затримаєте погляд, вона подумає, що ви питаєте дозволу запросити її на танець. Ви вмієте танцювати танго аргентино?

— Я непогано танцював фрістайл.

— Танго аргентино дуже на нього схоже. Тут усього кілька обов’язкових послідовностей кроків. Ви торкаєтесь грудьми до грудей, серцем до серця, а потім слухаєте, як жінка хоче, щоб ви її вели.

— Слухаю? Та тут і слова ніхто не сказав.

І справді, ніхто на танцполі — жодна пара, жоден чоловік, жодна жінка — ані пари з вуст, але при цьому така красномовність: «Тримайте мене міцніше! Не так швидко! Пропустіть мене! Дозвольте мені звабити вас! Пограймося!». Жінки підказували чоловікам: то черкнуть по литці задником черевика — «Увага!», то випишуть на підлозі стилізовану вісімку — «Я принцеса!».

На інших мілонгах чоловіки впродовж сету з чотирьох танців використовують усю свою силу переконання, щоб розбудити пристрасть партнерки. Тихо нашіптують іспанською на вухо партнерці, у шию і у волосся, там, де подих збуджує шкіру: «Я божеволію від вашого танго. Своїм танцем ви розбурхуєте мої таємні почуття. Моє серце звільнить ваше і змусить його співати…»

Тут, однак, ніхто не шепотів. Усе робилося очима.

— Чоловіки непомітно розглядаються по залу, — шепотів месьє Одинак, пояснюючи Максові правила кабесео.

— А звідки ви все це знаєте? Із…

— Ні. Не з книги. Слухайте. Спокійно переводьте погляд, але не занадто повільно. Так ви вибираєте особу, з якою хочете танцювати наступну танду — сет із чотирьох мелодій — або ж перевіряєте, чи не прагне хтось потанцювати з вами. Ви запитуєте їх довгим прямим поглядом. Якщо на нього відповідають, наприклад, кивком або напівусмішкою, вважайте, що ваше запрошення прийняте. Якщо вона відводить погляд, це означає: «Ні, дякую».

— Це добре, — прошепотів Макс. — Оце «Ні, дякую» таке тихе, що ніхто не боятиметься втрапити в незручне становище.

— Точно. Це галантний жест, коли ви встаєте і йдете, щоб привести її на танцпол. Ідучи залом, ви ще маєте час, аби впевнитись, що запрошення прийняте саме від вас… а не від чоловіка позаду чи збоку від вас.

— А після танцю? Я маю запросити її випити?

— Ні, ви проводите її на місце, дякуєте і повертаєтесь на чоловічу половину. Танго нікого ні до чого не зобов’язує. Упродовж трьох чи чотирьох мелодій ви житимете одними устремліннями, надіями і бажаннями. Кажуть, що це ніби секс, тільки краще і частіше. Але потім — усе. Грубе порушення правил — танцювати більше, ніж одну танду з однією жінкою. Це вважається поганим тоном.

Вони спостерігали за парами з-під опущених повік. Через певний час месьє Одинак указав підборіддям на жінку, якій було від п’ятдесяти до шістдесяти з лишком років. Чорне волосся з невеликою сивиною, зібране низько на потилиці, мов у танцівниці фламенко; сукня, на видгляд нова; три обручки на одному пальці. У неї була постава балерини і струнка, міцна, гнучка фігура, наче в молодої шипшини. Чудова танцівниця, надійна, точна і водночас досить поблажлива, щоб вибачити своєму партнерові недоліки рухів тіла чи недостатню податливість, маскуючи помилки чоловіка своєю граціозністю.

— Вона буде вашою партнеркою по танцю, Джордане.

— Вона? Вона занадто гарна. Я боюсь!

— Запам’ятайте відчуття. Колись вам захочеться написати про це, і тоді ви згадаєте, як це — боятися, але все одно йти і танцювати.

Поки Макс намагався напівпанічно напіврішуче впіймати гордий погляд королеви-шипшини, Жан пробрався до бару, замовив наперсток лікеру пастіс у склянці й налив зверху трохи води. Він був… схвильований. Надзвичайно схвильований.

Наче збирався вийти на сцену.

Як страшенно він хвилювався перед кожною зустріччю з Манон! Його тремтливі пальці перетворювали бриття на криваву баню. Він ніколи не міг вирішити, як йому вдягтися, бо хотілося мати стрункий, елегантний і водночас холодний вигляд. Саме тоді він почав бігати й тягати штангу, щоб тримати себе в гарній формі для Манон.

Жан Одинак відпив трохи пастіс.

— Grazie, — сказав він інтуїтивно.

— Prego, сеньйоре капітан, — відповів низенький, кругленький, вусатий бармен зі співучим неаполітанським акцентом.

— Ви мені лестите. Насправді я не капітан…

— Ні-ні, так і є. Кунео бачить.

З гучномовців лилася музика за розкладом: кортіна, час для зміни партнерів. За тридцять секунд оркестр розпочне нову танду.

Месьє Одинак побачив, що шипшинова танцівниця зглянулась і дозволила блідому Максу з гордо піднятою головою вивести її на середину танцполу. Кілька кроків вона трималась, мов імператриця, і