Читати книгу - "Гра Ендера"

був частиною Пітерових планів. Ендере, як же тобі пощастило! Ти втік до того, як Пітер утягнув тебе в свої тенета.

— Як ти ставишся до свого брата?

— До Ендера?

— Звісно.

— Як я можу до нього ставитися? Я не бачила Ендера з восьми років.

— Докторе Лінберрі, ви нас вибачите?

Це явно роздратувало Лінберрі.

— Гадаю, розмова буде продуктивнішою, якщо ми з Валентиною вийдемо подалі від звукозаписуючих приладів, які ваш помічник розмістив у цій кімнаті.

Валентина вперше бачила, щоби Лінберрі не мовила ні слова. Полковник Графф зняв картину й разом із передавачем здер зі стіни звукочутливу мембрану.

— Дешевенький, — сказав полковник, — зате ефективний. Гадав, ви знаєте.

Лінберрі взяла прилад й важко сіла за стіл. Полковник Графф вивів Валентину геть.

Вони вийшли на футбольне поле. Солдати йшли за ними, тримаючи дистанцію. Вони розійшлися й сформували коло, щоб охороняти з якомога ширшого периметру.

— Валентино, нам потрібна твоя допомога.

— Яка саме?

— Ми самі поки не певні. Допоможи нам визначити, чим саме ти можеш допомогти.

— А що сталося?

— Ми не знаємо, і саме у цьому й полягає проблема.

Валентина не втрималася і засміялася.

— Я не бачила його три роки. Увесь цей час він був у вас під носом.

— Валентино, твій батько ніколи не зможе заробити стільки грошей, скільки потрібно, щоби долетіти з Землі до Бійцівської школи. Тож цей переліт — справа серйозна.

— Якось цареві наснився сон, — промовила Валентина, — і він наказав мудрецям розтлумачити його, інакше вони помруть. Це міг зробити лише Даниїл, бо був він пророком.

— Ти читала Біблію?

— Цього року ми проходимо класику з англійської. Та я не пророк.

— На жаль, я не можу розповісти тобі всього про ситуацію Ендера. На це пішли б години, навіть дні, та все одно потім, заради безпеки, довелося б ув’язнити тебе, адже інформація ця — суто конфіденційна. Тому давай обійдемось обмеженою інформацією. Існує гра, в яку наші учні грають із комп’ютером. — Полковник розповів їй про Край Світу, закриту кімнату й обличчя Пітера в дзеркалі.

— Не Ендер показує фото Пітера, а комп’ютер. То спитайте комп’ютер.

— Він не знає.

— Я теж не знаю.

— Уже вдруге, поки Ендер із нами, він заводить гру в глухий кут. Гру, яка, здається, не має виходу.

— Першого разу він вийшов?

— Зрештою.

— Дайте йому трохи часу. Він зробить це вдруге.

— Я не певен. Валентино, твій брат дуже нещасний хлопчик.

— Чому?

— Не знаю.

— Ви нічого не знаєте.

На хвилю Валентина подумала, що він може розгніватися. Натомість він розсміявся.

— Не знаємо. Валентино, чому Ендер постійно бачить Пітера у дзеркалі?

— Гадки не маю, але це безглуздо.

— Безглуздо?

— Бо якщо й існує протилежність Ендеру, то це — Пітер.

— Чому?

Безпечної відповіді Валентина наразі вигадати не могла. Забагато питань про Пітера могли спровокувати неприємності. Знаючи достатньо про світ, у якому жила, вона розуміла, що уряд не сприйме серйозно Пітерові плани домінування над світом, проте вони могли визнати, що він божевільний і потребує лікування.

— Збираєшся мені збрехати? — запитав Графф.

— Збираюся більше з вами не розмовляти, — відрізала Валентина.

— Чому ти боїшся?

— Я не люблю, коли розпитують про мою сім’ю. Не вплутуйте нас.

— Валентино, я намагаюся не вплутувати твою сім’ю. До тебе я прийшов, аби не проводити купу тестів над Пітером і не розпитувати ваших батьків. Я намагаюся розв’язати проблему тут і тепер із людиною, котру Ендер любить і поважає найбільше, а можливо, єдиною, яку він взагалі любить і поважає. Якщо не вирішимо все так, ми ізолюємо твою сім’ю й діятимемо, як уважаємо за потрібне. Ситуація непроста, і я просто так не піду.

Єдина людина, яку Ендер любить і поважає. Валентині стало невимовно боляче, шкода й соромно через те, що тепер вона була близька з Пітером. Пітер став центром її життя. «Для тебе, Ендере, я запалювала вогонь у твій день народження. Пітеру ж допомагаю здійснити його мрії».

— Ніколи не вважала вас хорошою людиною. Ані коли ви прийшли по Ендера, ані зараз.

— Не вдавай дурненьку дівчинку. Я бачив результати твоїх тестів, коли ти була мала. Навіть зараз небагато університетських професорів дотягують до твого рівня.

— Ендер і Пітер ненавидять один одного.

— Це я знаю. Ти сказала, що вони протилежності. Чому?

— Часом Пітер буває нестерпним.

— У якому сенсі?

— Злим. Просто злим.

— Заради Ендера, поясни, що це означає.

— Він часто погрожує вбивством, та насправді не збирається цього робити. Коли ми з Ендером були малі, то боялися Пітера. Він погрожував убити нас. Точніше, він обіцяв убити Ендера.

— Ми це перевіряли.

— Це було саме через монітор.

— І все? Розкажи ще про Пітера.

І вона розповіла про дітей, з якими Пітер учився у кожній школі. Він їх не бив, але знущався морально. Дізнавався, чого вони найбільше соромилися, і розповідав людині, повага якої їм була найдорожча. Дізнавався, чого вони боялися найдужче, й робив так, що вони з цим частіше стикалися.

— З Ендером теж так робив?

Валентина замотала головою.

— Ти певна? Хіба Ендер не мав слабинки, нічого не боявся і не соромився?

— Ендер ніколи не робив того, чого можна було б соромитися.

Раптом вона розридалася через сором, що забула й зрадила свого брата.

— Чому ти плачеш?

Валентина похитала головою. Вона не могла пояснити, як це було думати про Ендера, доброго хлопчика, якого вона так довго захищала, а тепер стала співучасницею Пітера, його помічницею, рабинею у схемі, що повністю вийшла з-під її контролю. «Ендер ніколи не підкорявся Пітерові. Я, на відміну від Ендера, повернулася до нього, стала його частиною».

— Ендер ніколи не був схильним, — сказала Валентина.

— До чого?

— До того, щоби стати таким, як Пітер.

Вони йшли мовчки.

— Як Ендер може бути схожим на Пітера?

Валентина здригнулася.

— Я вам уже розповіла.

— Але Ендер ніколи такого не робив. Він був малим хлопчиком.

— Ми обоє хотіли. Ми обоє хотіли вбити Пітера.

— Он як.

— Ні, не зовсім так. Ми про це ніколи не говорили. Ендер ніколи не казав, що хоче вбити Пітера. Про це думала я. Ендер не казав, що хоче вбити брата.

— Чого ж він хотів?

— Він просто не хотів бути таким…

— Бути яким?

— Пітер знущається з білок. Він розпинає їх, знімає шкуру ще з живих, а потім просто садить і спостерігає, як вони помирають. Зараз він такого більше не робить. Проте раніше робив. Якби Ендер дізнався, якби побачив…

— Що б він зробив? Рятував? Лікував би?

— Ні, тепер уже нічого не змінити. Ендер би добре ставився до білок. Розумієте?