Читати книгу - "Гра Ендера"

Він годував би їх.

— Якби він їх годував, то білки б звикли до людей, і Пітеру легше було б їх ловити.

Валентина знову заплакала.

— Байдуже, що робиш, це завжди допомагає Пітеру. Усе й завжди. Від нього нікуди подітися.

— Ти допомагаєш Пітеру? — запитав Графф.

Вона змовчала.

— Пітер дійсно настільки лихий?

Валентина кивнула.

— Пітер — найгірша людина на світі?

— Пітер? Не знаю. Він найгірший з усіх, кого я знаю.

— Ви з Ендером його брат і сестра. У вас однакові гени, однакові батьки. Як він може бути таким лихим, якщо…

Валентина розвернулася і закричала, закричала настільки голосно, ніби Графф хотів її вбити.

— Ендер не такий, як Пітер! Зовсім не такий! Крім того, що дуже розумний. Він узагалі не схожий на Пітера! Абсолютно! Чуєте?

— Розумію, — сказав Графф.

— Я знаю, що ви думаєте. Думаєте, що Ендер схожий на Пітера. На нього швидше схожа я, не Ендер. Коли він плакав, я йому це казала. Запевняла його багато разів, що він не такий, як Пітер, що він добрий, хороший, не кривдить людей. Зовсім не такий, як Пітер.

— І це щира правда.

Графф погоджувався, і це заспокоювало Валентину.

— Це правда, дідько забирай. Правда.

— Валентино, допоможи Ендеру.

— Я нічого не можу зробити.

— Зроби те ж саме, що й завжди. Заспокой його й скажи, що він не кривдить людей, що він добрий і хороший і зовсім не схожий на Пітера. Найважливіше, що він зовсім не такий, як Пітер.

— Невже можна його побачити?

— Ні, напиши йому листа.

— Лист нічого не дасть. Ендер не відповів на жоден мій лист.

Графф зітхнув.

— Він відповідав на кожен лист, який отримував.

Їй знадобилася секунда, аби все зрозуміти.

— Ну й паскудна ж ви людина.

— Ізоляція — оптимальне середовище для творчості. Нам потрібні були його ідеї, а не… Не зважай. Я не збираюся виправдовуватися перед тобою.

«То чого виправдовуєтесь?» — але вона не запитала цього.

— Проте зараз він розслабився. Ми намагаємося його підштовхнути, а він не хоче.

— Може, я зробила б Ендерові послугу, якби побажала вам провалитися.

— Ти вже нам допомогла. Але можеш зробити більше. Напиши йому.

— Обіцяйте, що нічого не виріжете.

— Такого я обіцяти не можу.

— Тоді забудьте.

— Згода. Тоді я сам напишу твого листа. Використавши попередні листи, ми відтворимо твій власний стиль. Немає нічого простішого.

— Я хочу побачитися з ним.

— Першу відпустку він отримає у віці вісімнадцяти років.

— Ви ж казали — у дванадцять.

— Ми змінили правила.

— Чому я маю вам допомагати?

— Не допомагай мені. Допоможи Ендеру. Яка різниця, якщо це допоможе нам також?

— Що ви такого жахливого з ним робите?

Графф захихотів.

— Валентино, дівчинко моя люба, жахливе лише починається.

Прочитавши чотири рядки листа, Ендер зрозумів, що надіслав його не боєць із Бійцівської школи. Лист надійшов звичним способом: «ОЧІКУЄ ПОВІДОМЛЕННЯ», — побачив він, щойно увійшов у комп. Ендер прочитав чотири рядки, тоді пробіг очима до кінця й побачив підпис. Він згорнувся клубочком у ліжку й із самого початку знову й знову читав кожне слово.

ЕНДЕРЕ,

ЦІ ВИЛУПКИ ДО СИХ ПІР НЕ ПРОПУСКАЛИ ДО ТЕБЕ ЖОДНОГО МОГО ЛИСТА. І ХОЧ Я СОТНІ РАЗІВ ПИСАЛА ТОБІ, ТИ, ПЕВНЕ, ДУМАВ, ЩО НІ. Я ПАМ’ЯТАЮ ТЕБЕ. ПАМ’ЯТАЮ ПРО ТВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. УСЕ ПАМ’ЯТАЮ. ХТОСЬ МОЖЕ ПОДУМАТИ, ЩО ТИ, СТАВШИ СОЛДАТОМ, ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ГРУБУ Й ЖОРСТОКУ, ЗДАТНУ НА НАСИЛЛЯ НАД ІНШИМИ ЛЮДИНУ, ЯК ДЕСАНТНИКИ З КІНОХРОНІКИ, ТА Я ЗНАЮ — ЦЕ НЕ ТАК. ТИ НЕ СХОЖИЙ НА САМ-ЗНАЄШ-КОГО. ВІН ПРИКИДАЄТЬСЯ ДОБРИМ, А САМ ТАК І ЛИШИВСЯ НАВОЛОЧЧЮ. МОЖЕ, ТИ ЗДАЄШСЯ ЗЛИМ, АЛЕ МЕНЕ НЕ ОБДУРИТИ. ДОСІ ГРЕБУ В СТАРОМУ КАНОЕВІ. З ЛЮБОВ’Ю. ГУСЯЧІ ГУБИ.

Валя

НЕ ВІДПОВІДАЙ, ВОНИ ТОЧНО СІКОКАКОАНАЛІЗУВАТИМУТЬ ТВІЙ ЛИСТ.

Звісно, лист було написано за повної згоди вчителів. Проте його точно писала Валентина. Уживання слова «вилупки» й викривлення слова «психоаналізуватимуть», жарт із відмінюванням «каное» — про все це могла знати лише вона.

Що ж, підійшли до цього серйозно, наче хтось хотів, аби Ендер не мав жодних сумнівів, що лист написано самою Валентиною. Якщо це правда, то чому вони так хвилюються?

Він несправжній. Навіть якби Валя написала його власною кров’ю, він несправжній, адже вони змусили її це зробити. Писала вона й раніше, та жодного листа не пропустили. Попередні могли бути справжніми, а цей вимагали, він став частиною їхніх маніпуляцій.

Ендера охопив відчай. Тепер він зрозумів, чому. Він з’ясував, що саме так сильно ненавидів. Він не мав жодного контролю над власним життям. Вони заправляли всім. Вони робили вибір за нього. Йому залишилася тільки гра, все решта — їхнє: правила, плани, уроки й програми. Ендерові доводилося лише виконувати, як вони вимагають у бійцівській кімнаті. Єдиною справжньою річчю, єдиною дорогоцінністю для нього був спогад про Валентину — ту, яка любила його до того, як він увійшов у гру, любила, незважаючи на війну з жучарами, а тепер вони взяли й переманили її на свій бік. Вона стала однією з них.

Ендер ненавидів їх із їхніми іграми. Ненавидів так страшно, що, читаючи порожнього примушеного листа від Валентини, плакав. Хлопці Армії Феніксів помітили й відводили очі. Як, Ендер Віггін плаче? Ого, коїлося щось небачене. Кращий солдат будь-якої армії ліг і плаче. У кімнаті запала важка тиша.

Ендер видалив листа, стер його з пам’яті й почав гру. Він і сам поки не розумів, чому хоче грати, чому так кортить дістатися Краю Світу, проте він не марнував часу. Лише опинившись на хмарині, що літала в осінніх барвах пасторального світу, він осягнув, через що лист йому не сподобався. Кожне слово там було про Пітера. Про те, як він на Пітера не схожий. Усі ті слова, які Валентина вимовляла, обіймаючи його, заспокоюючи, коли він тремтів від страху й люті після Пітерових знущань, були в цьому листі.

Саме цього вони в неї просили. Ці покидьки знали про це й про відображення Пітера у дзеркалі. Вони все знали. А тепер використовують Валю, щоби контролювати його, щоби грати в свої ігри. Дінк мав рацію: вони — справжній ворог, який не любить нікого й нічого. Та він більше не збирається робити те, що вони хочуть, не збирається, хай їм грець, нічого для них робити. У нього був один-однісінький світлий спогад, одна приємність, а ці покидьки облили все брудом. З нього досить. Він більше не гратиме.

Як і завжди, гадюка чатувала на нього в кімнаті, скрутившись на килимі. Але