Читати книгу - "Тиша"

досвідчений сейсмолог. Чотири бали викликають відчутні вібрації. Але в місті може здатися, що це через рух транспорту.

Вона трясла стільницю, аж та билася об його руки. Вібрації посилилися.

— Починаючи з п’яти балів цегляні будинки дають тріщини. За шести — ще гірше. Усе починається як вибух. В одній точці. Епіцентрі. Звідти нерегулярними колами поширюються вторинні хвилі. Саме вони й викликають руйнування.

Стільниця вдарила йому в груди.

— Починаючи з семи балів і вище все перетворюється на хаос. Усе, крім якихось окремих частин будинків, руйнується. Звук схожий на грім. Але неможливо визначити джерело звуку.

Столик вібрував під його руками. Один з келихів перекинувся і розбився. Вона відкинулася назад.

— Я була біля розлому Сан-Андреас. Кілька років тому. У Каліфорнійському університеті, в Лос-Анджелесі. Ми закачували пару під високим тиском між пластами. Щоб зняти напругу земної кори. Нічого не вийшло. Ми працювали під Антонадою. За двадцять кілометрів від Сан-Франциско. Стався землетрус. Тільки що було життя, будні, діти. Наступної миті — смерть і руйнування. Пожежа через розрив газових труб. Це був маленький землетрус. Сім за шкалою Ріхтера.

Він ніколи раніше не бачив її такою, навіть коли вона йшла від нього. Звучання її було надзвичайно сконденсованим.

— Епіцентр землетрусу визначається звичайним тригонометричним методом. Інститут геологорозвідки Данії і Гренландії — частина європейської сейсмологічної системи сповіщення. У них миттєво з’являються європейські дані, щойно сейсмічна хвиля досягає Цюріха або Ґетеборга. Нічого зареєстровано не було. Інститут має вимірювальну станцію на Західному валу[43]. У них там стоять сейсмографи «Рефтек». У повній комплектації. Сонар, який може зареєструвати пересування павука по мосту Кніппельсбро. Вони нічого не зареєстрували.

Він розумів усе, що вона говорить. І одночасно не розумів.

— Опускаються квадратний кілометр земної кори і морське дно, — провадила далі вона. — Переміщається понад сотню мільйонів тонн каменю, крейди й піску. А в результаті — лише легке тремтіння нижнього горизонту ґрунту.

— А затоплення? Адже була вода.

— Це була ударна хвиля. Яка дійшла до Хельсинґера — не далі. Але ніяких рухів ґрунту. Ніяких слідів множинних переміщень.

— А печери?

— Не було ніяких печер.

Вона була цілком у фа-мінор. Немов струнний квінтет Шуберта. Спочатку мі-мажор у його небесній чистоті. А потім раптом фа-мінор. У той час Шуберт уже, напевно, починав розуміти, що скоро помре.

— Інститут геологорозвідки разом з Космічним центром висадили півтори тонни динаміту. Минулого літа. За два місяці до першого землетрусу. Щоб нанести на карту глибші шари під Копенгагеном. Висаджували в кількох місцях на дні Ересунна. І реєстрували рухи вибухової хвилі геофонами. Пам’ятаєш їх?

Він кивнув. Колись він настроїв для неї чотириста геофонів — на слух. Це були дуже чутливі мікрофони, розраховані на заглиблення в землю. Він відчув укол радості від того, що вона визнавала принаймні цей маленький фрагмент минулого.

— Та сама процедура, що й під час реєстрації Силькеборзької аномалії в 2004 році. Звукові хвилі поширюються з різною швидкістю в різних осадових породах. Не було у вапняку ніяких печер. Це не було обвалом.

— А що ж це було?

Вона не відповіла. Вона просто подивилася на нього. Вона хотіла щось йому повідомити. Він не розумів, що саме. Але на якусь мить вона перестала захищатися.

Він розгорнув поштову квитанцію. Вона повільно прочитала її. Прочитала своє ім’я. Написане дитячим почерком. А проте характерним, дуже виразним.

— Клара-Марія, — сказав він. — Учениця, дівчинка дев’яти років, з’явилася рік тому, тепер її викрали. Я зустрічався з нею. Вона дала мені оце.

Щойно її обличчя палало. Через те, що вона багато часу перебуває на вулиці. Від збудження. Тепер усі барви зникли. Вона підвелася зі свого місця.

Він схопив її за руку.

— Це дитина, — сказав він, — вона в небезпеці. Що вона посилала тобі?

Вона спробувала відсмикнути руку, він стиснув її сильніше.

Хтось з’явився біля входу, це був один із ченців і ще одна людина в штатському. Темноволоса жінка й чоловік, що сидів навпроти неї, якраз підвелися. Це не могло бути звичайним збігом — отже, вони з поліції.

Виходу не було. Наближався Великдень. Він подумав про Спасителя. Йому теж було не дуже-то весело в п’ятницю увечері. А проте він не зупинився.

Каспер підвищив голос.

— Я страждав, — мовив він. — Я невимовно страждав усі ці роки.

Вона дістала пляшку з відерця, тримаючи її немов жонглерську булаву. Це була реакція на те, що він схопив її, натяк на фізичне примушення — вона ніколи не терпіла цього. Він відпустив її руку.

— Я змінився, — сказав він. — Я нова людина. Відроджений. Я розкаююсь.

Вона відвернулась від нього. Поліцейські наближалися. Від них нікуди було подітися.

— Я не можу заплатити, — промовив він. — У мене немає ні копійки.

У приміщенні була чудова акустика. Трохи сухувата, але по стелі йшли жолобки, це забезпечувало добре поширення високих частот. Звуку треба створювати перешкоди, гладенькі стелі — це жахливо. Найближчі столики кинули їсти. Два офіціанти зрушили з місця.

Вона розгойдувалася з боку в бік. Немов тигр у клітці звіринця.

Він підняв розбитий келих з-під шампанського. Келих перетворився на вінок бритвених лез на кришталевому стеблі.

— Я не хочу жити без тебе, — сказав він. — Я вкорочу собі віку.

У ресторані було близько сотні чоловік. Через це його слова звучали дещо приглушено. А проте до нього тепер була прикута увага більшості. Троє офіціантів і Лайсемеєр були вже майже біля столика. Поліцейські спинилися.

— Ну, то зроби це, — прошепотіла вона. — Зроби ж нарешті, чорт забирай!

Шампанське в келиху на столі випустило хмарку бульбашок. Це було незрозуміло. «Krug» роблять на основі понад п’ятдесяти відсотків старого вина. У ньому немає неспокою сучасного шампанського. Келих почав танцювати. Маленькі тарілки підстрибнули, їхній вміст вирвався на волю і поплив у повітрі — равлики в соусі з петрушкою на маленьких спресованих медальйонах, зроблених із чогось схожого на молодий порей, шматочки данського омара з шинкою серано.

І раптом почалися поштовхи.

Фарфор і скло просто змело зі столів. Люди закричали. Одне з величезних фасадних вікон тріснуло, розпалося на частини і впало на землю каскадом скляного дощу.

Каспера відкинуло до столу. Люди, що досі стояли, тепер лежали долі. Усі, окрім Стіне.

— Це знамення, — сказав він. — Це означає, що наші долі пов’язані. Землетрус завжди вважався знаком згори.

Вона легко випросталася. Якби він спробував піти за нею, він би впав на підлогу. Приміщення попливло у нього перед очима.

— Це карма, — продовжував він. — Ми любили одне одного в колишньому житті.

Його схопили ззаду. Лайсемеєр й офіціанти дісталися до нього. Поліцейські все