Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:
сльозами.

Том був настільки спантеличений цим нападом, що не міг зрушити з місця, а потім сказав сам собі:

— Ну й дурне це дівчисько! Вона, бачте, не звикла до покарань! Ото вже дурниці! Подумаєш, відшмагають. Вони, дівчата, — всі, як одна, боягузки й мокрі курки. Я, звісно, стариганю Доббінсу не викажу цю дурепу, я не стукач, можна їй і по-іншому допекти, але яка різниця? Доббінс точно запитає, хто подер книжку, ніхто не зізнається. Тоді він зробить, як завжди, — почне питати всіх по порядку, спочатку одного, тоді другого, а коли дійде до неї, він одразу зрозуміє, що то її рук справа: у дівчат завжди все на обличчі написано. Хіба ж вони здатні щось приховати! Ось тоді й відшмагає її. Так, вляпалась Беккі по самі вуха, вже їй не відкрутитись.

Том подумав ще трохи і додав:

— От і добре! Вона хотіла, щоб мені влетіло, — хай тепер сама спробує березової каші.

Том приєднався до школярів, котрі гралися у дворі. За кілька хвилин прийшов учитель, і урок розпочався. Тома заняття не дуже цікавили. Кожного разу, коли він поглядав на дівчат, його засмучувало обличчя Беккі. Йому зовсім не хотілося жаліти її, але він не міг себе примусити радіти з цього приводу. Та ось вчитель побачив у підручнику Тома пляму, і хлопцеві довелося подумати про свої власні справи. Беккі виринула із скорботного заціпеніння й виявила жвавий інтерес до того, що відбувається. Вона подумала, що Тому не вдасться викрутитись, навіть якщо він заприсягнеться, що не обливав книжку чорнилом. Дівчинка мала рацію: ніякі виправдання Томові не допомогли. Беккі думала, що зрадіє, намагалася навіть запевнити себе, що рада цьому, але не змогла. Коли дійшло до розплати, їй захотілось підвестися й сказати, що насправді винен Альфред Темпл, однак вона стрималась і примусила себе сидіти тихо. «Адже Том, — казала вона собі, — неодмінно розкаже вчителю, що то я розірвала картинку. Слова не промовлю, навіть заради спасіння його життя!»

Том витримав покарання і повернувся на своє місце, навіть не засмутившись. Він думав, що, може, й справді перекинув чорнильницю на книжку під час пустощів на перерві й не помітив цього, тому намагався виправдатися лише заради принципу.

Проминула година; вчитель дрімав на своєму троні, клюючи носом; чути було тільки сонне бурмотіння дітей, які зубрили завдання. Незабаром містер Доббінс потягнувся, позіхнув, відкрив шухляду і простягнув руку до книжки, але нерішуче, немовби ще не вирішив, брати її чи ні. Учні ліниво поглядали на вчителя, і лише двоє з них пильно стежили за кожним рухом. Містер Доббінс якийсь час неуважно крутив книжку в руках, потім зручніше вмостився у кріслі й зібрався читати. Том поглянув на Беккі. У неї був приречений вигляд загнаного в глухий кут кролика, в якого мисливець цілиться з рушниці. Він миттю забув про свою сварку з дівчинкою. Треба щось робити! Зараз, цієї ж миті! Але саме ця необхідність діяти швидко заважала щось придумати. І раптом сяйнула блискуча думка! Він підбіжить до вчителя, вихопить у нього книжку, вискочить за двері — й накиває п’ятами. Але ця рятівна думка спізнилась на секунду, бо вчитель вже розкрив грубезний том — нагода була втрачена. Якби можна було повернути згаяний час! Надто пізно. Тепер Беккі вже нічим не допоможеш.

За хвилину вчитель повернувся обличчям до класу. Всі опустили очі. В погляді містера Доббінса було щось таке, що навіть невинні затремтіли від страху. Запала мовчанка. Вона тривала так довго, що можна було полічити до десяти; вчитель дедалі більше наливався гнівом. Зрештою промовив:

— Хто порвав цю книгу?

Мертва тиша. Якби у когось впала шпилька, це почули б усі. Мовчання тривало, вчитель пильно вдивлявся в кожне обличчя, шукаючи винного.

— Бенджаміне Роджерс, ви порвали цю книгу?

— Ні, не він.

Знову мовчання.

— Джозефе Гарпер, ви зробили це?

— І не він.

Тривога Тома Сойєра зростала дедалі більше. Ці питання й відповіді були для нього справжніми тортурами. Учитель пильно оглянув ряди хлопчиків, подумав якийсь час, а тоді звернувся до дівчаток:

— Емі Лоуренс?

Та лише заперечно покрутила головою.

— Гресі Міллер? Те ж саме.

— Сьюзен Гарпер, ви зробили це?

— Ні, не вона. — Тепер була черга Ребекки Тетчер. Том тремтів від хвилювання, він усвідомлював, що виходу немає.

— Ребекко Тетчер (Том подивився на її обличчя — воно зблідло від страху), це ви порвали? Ні, дивіться мені в очі (дівчинка благально склала руки), — ви порвали цю книгу?

Раптом у голові Тома ніби сяйнула блискавка. Він схопився з місця й вигукнув:

— Це я порвав!

Усі школярі аж роти повідкривали, здивовані таким неймовірним безрозсудством. Том постояв хвилинку, збираючи волю в кулак, а коли виступив уперед, щоб отримати кару, то захват і вдячність, які світилися в очах Беккі, винагородили його сторицею. Власна великодушність так надихнула його, що хлопець без жодного звуку витримав найжорстокіше шмагання, якого ще нікому не влаштовував містер Доббінс. Так само байдуже він сприйняв додаткове покарання — залишитися на дві години після уроків, Він знав, хто його чекатиме за ворітьми, доки не скінчиться його ув’язнення, і не вважав безнадійно згаяними ці нудні години.

Того вечора, лежачи в ліжку, Том продумував помсту Альфреду Темплу. Беккі, плачучи від сорому та розкаяння, розповіла йому все, не приховавши і власної зради. Але незабаром спрага помсти поступилася місцем більш приємним думкам, і Том нарешті заснув, але навіть уві сні ще чув останні слова Беккі:

— Ох, Томе, який ти благородний!

Розділ XXI

Наближалися канікули. Завжди суворий учитель став ще суворішим і вимогливішим: йому хотілося, щоб школа гарно показала себе на іспитах. Різка та лінійка ніколи не лежали без діла, принаймні в молодших класах. Лише дорослі юнаки й панночки років вісімнадцяти-двадцяти були звільнені від фізичного покарання. А шмагав містер Доббінс дуже боляче, тому що років було йому ще не так багато, й хоча під перукою в нього ховалася абсолютно лиса та блискуча, як куля, голова, його м’язи зовсім не ослабли. В міру того, як великий день наближався, вся його схильність до знущань пробивалась назовні: він неначе отримував злорадне задоволення від того, що карав за найменшу провину. Тому молодші школярі цілісінькі дні тремтіли від страху, а ночами придумували плани помсти. Вони не пропускали жодної нагоди дошкулити вчителю. Але він теж не відступав, більш того, завжди виходив переможцем. Покарання, яке слідувало за кожною вдалою помстою, іноді бувало таким суворим, що хлопчики завжди відступали з поля битви

1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Тома Сойєра"