Читати книгу - "Несподівана вакансія"

До кінця уроків лишалося п’ять хвилин, тож Ендрю із Жирком почали страшенно тягти час, щоб так і не закінчити прибирання. Жирко викликав чергову хвилю реготу, копіюючи ходу Каббі, підстрибом і з закляклою рукою, а Суквіндер тихцем витерла рукавом очі і знову принишкла.

Коли задзвенів дзвінок, міс Гарві навіть не намагалася вгамувати неймовірний галас, що здійнявся в класі, коли всі шугонули до дверей. Ендрю з Жирком почали буцати рештки годинника, заштовхуючи їх під шафки в кінці класу, а тоді закинули за спину шкільні рюкзаки й подалися з класу.

— Волику! Волику! — спробував наздогнати їх Кевін Купер, коли Ендрю й Жирко вже йшли коридором. — Ти що, кажеш Каббі вдома «Отче»? Серйозно? Кажеш?

Він думав, що зачепив Жирка за живе, думав, що цим його дістав.

— Залупа ти, Купере, — втомлено кинув йому Жирко, а Ендрю розреготався.

IV

— Доктор Джаванда запізнюється хвилин на п’ятнадцять, — повідомила Тессі реєстраторка..

— Не страшно, — відповіла Тесса. — Я не кваплюся.

Щойно починало вечоріти, і вікна приймальні відбивалися на стінах ясно-синіми прямокутниками. Там сиділи тільки двоє: згорблена стара жінка в домашніх капцях, яка хрипко дихала, і молода мати, яка читала журнал, тим часом як її дитина, яка щойно починала ходити, повзала в дитячому куточку з іграшками. Тесса взяла зі столика старий пошарпаний жіночий журнальчик, присіла й почала його гортати. Через затримку вона мала час краще обміркувати те, що збиралася сказати Парміндер.

Зранку вони коротенько поговорили по телефону. Тесса страшенно вибачалася за те, що відразу не подзвонила Парміндер і не сказала їй про Баррі. Парміндер відповіла, що все гаразд, не треба говорити дурниць, її це анітрохи не засмутило, але Тесса, маючи величезний досвід спілкування з чутливими і вразливими натурами, відчувала, що Парміндер ховала під своїм колючим панциром глибоку образу. Вона намагалася пояснити, що останні кілька днів була цілком виснажена, що мусила займатися Мері, Коліном, Жирком і Кристал, що почувалася розгубленою, приголомшеною й нездатною думати ні про що інше, крім тих проблем, які треба було негайно вирішувати. Але Парміндер урвала її на півслові, не дослухавши плутаних виправдовувань, і просто сказала, що побачиться з нею пізніше в кабінеті.

З кабінету вийшов доктор Кроуфорд, сивочолий і ведмедоподібний. Він приязно помахав рукою Тессі і покликав: «Мейзі Лоуфорд?». Молодій матері було нелегко переконати своє маля залишити старий іграшковий телефон на колесиках. Мама легенько тягла її за руку до доктора Кроуфорда, а дівчинка тужливо озиралася на телефон, таємниці якого вона так уже ніколи й не розкриє.

Коли за ними зачинилися двері, Тесса збагнула, що й досі стовбичить з дурнуватою посмішкою, і квапливо зобразила нейтральний вираз. Вона ставала подібною до тих дивних підстаркуватих пань, які постійно сюсюкали до малих дітей, лякаючи їх. Тесса була б щаслива, якби на додачу до її худющого чорнявого сина мала ще й пухкеньку біляву донечку. «Як це жахливо, — подумала Тесса, пригадуючи маленького Жирка, — коли твоє серце крають крихітні привиди наших живих дітей, що невпинно дорослішають. Діти ніколи не знатимуть, та й, певно, не хотіли б знати, що процес дорослішання постійно пов’язаний з гіркими втратами».

Відчинилися двері кабінету Парміндер, і Тесса глянула в той бік.

— Місіс Відон, — покликала Парміндер, перетнувшись поглядом з Тессою, і скривила посмішку, що й на посмішку не була подібна. Старушенція в домашніх капцях важко звелася на ноги й пошкандибала повз перегородку слідом за Парміндер. Тесса почула, як грюкнули, зачиняючись, двері до кабінету.

Почала читати заголовки до фотографій дружини якогось футболіста в різноманітному вбранні, яке вона одягала останнього тижня. Дивлячись на її довгі стрункі ноги, Тесса замислилась, як змінилося б її життя, якби в неї були такі самі ноги. Було б воно, звичайно, абсолютно інакшим. Тессині ноги були товсті, безформні й короткі. Вона воліла б завжди носити чоботи, приховуючи їх, але нелегко було знайти такі чобітки, на яких замочок застібався б до самого кінця, бо її литки були занадто тлусті. Вона пригадала, як консультувала одну незграбну дівчинку, пояснюючи їй, що зовнішній вигляд не має великого значення, головне — це внутрішній світ людини. «Які дурниці ми втовкмачуємо дітям», — подумала Тесса, гортаючи сторінки журналу.

Рвучко відчинилися невидимі за перегородкою двері, за якими хтось кричав надтріснутим голосом.

— Мені тепер ше гірше, холєра ясна. Так не робиться. Я прийшла до тебе по допомогу. Це твоя робота… твоя…

Тесса з реєстраторкою перезирнулись і глянули в той бік, звідки долинав крик. Тесса почула, як заговорила Парміндер, чий бірмінґемський акцент і досі вчувався, незважаючи на всі ці роки, прожиті в Пеґфорді.

— Місіс Відон, ви й досі курите, а це впливає на ту дозу, яку я вам призначаю. Якби ви відмовились від сигарет… у курців процес метаболізму стосовно теофіліну відбувається швидше, тому цигарки не тільки погіршують вашу емфізему, а й безпосередньо впливають на властивість ліків…

— Ти на мене не кричи! Ти вже мені сидиш отут-во! Я напишу скаргу! Ти дала мені погані ліки! Я хочу, шоб мене прийняв хтось інший! Я хочу бачити доктора Кроуфорда!

З-за перегородки вигулькнула розчервоніла стара, що хрипко дихала й ледве трималася на ногах.

— Вона зажене мене в могилу, ця пакистанська корова! Не йди до неї! — крикнула вона Тессі. — Ця пакистанська сука закатрупить тебе своїми сраними ліками!

Вона подріботіла хиткою ходою до виходу, човгаючи капцями, важко дихаючи й не припиняючи гучно лаятись на всю потугу своїх понищених легенів. Виходячи, щосили грюкнула дверима. Реєстраторка знову перезирнулася з Тессою. Було чутно, як зачинилися двері до кабінету Парміндер.

Парміндер з’явилася лише через п’ять хвилин. Реєстраторка демонстративно втупилася в екран комп’ютера.

— Місіс Вол, — покликала Парміндер, зціпивши вуста у своїй антипосмішці.

— Що тут таке сталося? — поцікавилася Тесса, займаючи місце біля стола Парміндер.

— У місіс Відон від нових піґулок розлад шлунку, — спокійно пояснила Парміндер. — То ми сьогодні беремо аналіз крові, так?

— Так, — підтвердила Тесса, котру неприємно вразила і навіть налякала холодна й підкреслено ділова манера поведінки Парміндер. — Як твої справи, Міндо?

— Мої? — перепитала Парміндер. — Нормально. А що?

— Ну… Баррі… я ж знаю, що він для тебе значив, а ти для нього.

На очах Парміндер виступили сльози, й вона закліпала, щоб їх приховати, але було вже пізно. Тесса їх помітила.

— Міндо, — мовила вона, поклавши свою