Читати книгу - "Щоденник моєї секретарки"

зі столу і тепер їхнє місце заступили папери на заарештований Боїнг. Двоє банківських товстунів — Сашко з Вовчиком — уважно вивчали їх зміст та про щось шепотілися. Авіатори виглядали дещо розгубленими, проте віри не втрачали.

Поки тривала ця невеличка нарада, господар кабінету встиг прийняти чергову порцію та повернувся до столу вже сповненим ентузіазму. Очі його знову блищали, опіки на обличчі зробилися синіми, а губи розтягувала посмішка. Від цієї картини у мені заворушилися недобрі передчуття.

— Ну що, хлопці, годиться вам літак?

Сашко знизав плечима:

— Нормальний літак. Він хоч літає?

Гриша-авіатор запевнив:

— Ще й як! Орел — не літак!

Сашко зіщулився:

— Павле Олександровичу, а коли раптом щось?

— Не бійся, я у тебе його заберу, — пообіцяв Паша і підсумував. — Ну що, вирішили?

Гуманоїди перезирнулися.

— Давайте спробуємо.

— От і прекрасно! — радісно заявив господар кабінету. — Це треба відсвяткувати!

Тільки тут я помітив, що права рука його стискає пляшку з-під віскі. Де вона взялася, їй-бо не знаю — бо від своєї шафки він відходив порожнім. Тривога просто-таки забриніла у моїй душі, але вже було пізно.

— Вітаю! — сказав Паша і наступної миті вперіщив пляшкою просто по маківці директора авіакомпанії.

Звук удару переріс у загальний зойк. Я навіть зморгнути не встиг, власне, як і сам Гриша. Він сидів на стільці, нічого не розуміючи, а дорогий костюм вкривали зелені скалки скла, що повільно, один за одним скочувалися донизу й падали на килим. Очі бідолахи кліпали, а руки мляво звисали вздовж тіла. Паша переможно озирнувся навкруги і задоволений справленим враженням весело зареготав.

Всі уклякли на місці, не вірячи власним очам. Цілий-цілісінький Гриша розгублено кліпав, а Паша веселився все більше і більше. «Хай тобі чорт!» — подумав я.

Такий фокус він показував не вперше. Щоправда раніше це відбувалося не у дорогих кабінетах, а десь на лаві у парку чи на пляжі. Причому востаннє, якщо не помиляюся, років із п’ятнадцять тому. Секрет був простим: в останню мить під пляшку підставляється кулак — тоді вона ефектно розлітається на друзки, обсипаючи жертву фонтаном скла, але не завдаючи жодної шкоди. Однак, як то пишуть у рекламі, навіть не намагайтеся повторити це в домашніх умовах, бо спочатку треба набити руки на тренуваннях з рукопашу — а Пашина юність включала серйозні заняття цим видом спорту, тому у м’язах досі залишилася звичка, а у нервах — реакція.

— Обісрався?! — продовжував веселитися мій партнер-народний депутат. Гуманоїди за столом взялися слухняно підхихикувати. Авіатори сиділи, немовби й справді обісралися — а й мали від чого.

Це була епічна картина: Пашине вишкірене обличчя, вкрите опіками від Б-52, гостра «троянда» з пляшкового горлечка у руках, зім’яклий, обсипаний склом директор авіакомпанії, його молодий підлеглий — пупсик з квадратними очима та гиденькі посмішки жирних гуманоїдів серед розкішного кабінету заступника голови спостережної ради із м’якими килимами на підлозі, зимовим садом та фантастичним краєвидом на київські дахи, який відкривається з вікна.

Що ж. Обрізку цього саду доведеться-таки відкласти. Але все-таки не відмінити — я зроблю для цього все можливе.

— Поїхали в казино! — запропонував Паша, відсміявшись.

Гуманоїди одразу заявили, що поспішають до офісу — оформлювати кредит. Гриша, обтрусившись від скла, вчепився до них — як я розумію, не стільки у прагненні отримати гроші під арештований літак, скільки намагаючись втекти подалі від небезпеки. Треба зауважити, він тримався добре, навіть на прощання подякував і потиснув Паші руку.

Я теж зробив спробу втекти, але був упійманий за рукав. Паша зволив гуляти, для цього потрібні компаньйони, а хто може бути кращим компаньйоном, ніж старий товариш та партнер, людина, з якою багато випито і пережито? Тож тут уже, як то кажуть, без варіантів.

«Я не виключаю, що влада піде варіантом державного перевороту» — сказав Ющенко.

Громадське радіо

«Чоловік [3] зробив заяву — образну, метафорістичну… Висловився як поет, а на Заході цитують і сприймають за чисту монету. Це є технологією дискредитації України», — заявив заступник глави АП — керівник головного аналітичного управління Василь Базів.

Українська Правда

У шкільні бібліотеки Києва надійшла поетична збірка, що прославляє мера Олександра Омельченка й інших діячів української сучасності… Також є вірш, присвячений президентові України Леоніду Кучмі:

«Але ж є тверда надія всіх на казковий рай…

Щоб збулась мрія — Л. Кучму знову обирай!!!»

Обком

Захопивши з собою двох охоронців та Олеся, який необачно крутився у приймальні та не знайшов способу відмовитися, ми поїхали гуляти до Жорика — у казино «Монте-Карло».

Старий бандит, що тримав колись общак одного з київських угруповань, тепер перетворився на статечного бізнесмена. Власне, це відбулося не з його волі, а клопотом міністра внутрішніх справ Кравченка. Коли той у середині дев’яностих без зайвих слів і судових рішень перестріляв та пересадив усю братву, на поверхню раптом спливли нові герої — касири. Вони не брали безпосередньої участі у бойових операціях, а скромно лічили гроші в общаках і саме тому щасливо уникли міліцейської кулі. «Що охороняєш, те й маєш», — твердив класик, тому після знищення отаманів касири несподівано виявились єдиними розпорядниками бандитського майна. Мало не третина теперішньої бізнесової та політичної еліти — від мерів до олігархів — родом саме звідти, з бандитських касирів. Брешуть навіть, що дехто з них сам замовив своїх отаманів — у колотнечі все одно ніхто розбиратися не буде, а менти тільки подякують.

Але задля справедливості треба зауважити, що подібні історії траплялися і в інших країнах та епохах. Скажімо, відомий персонаж на ім’я Іуда, кажуть, теж був касиром у бригаді апостолів. Тому з висоти нашого теперішнього досвіду варто замислитися: чи заради власне тих легендарних тридцяти срібняків він здав Христа римській прокуратурі? Можливо, справжньою причиною все-таки була калитка з общаком, що її Іскаріот тримав у руках, залишаючи таємну вечерю? До речі, згадавши про цю калитку один раз, подальшу її долю євангелісти обходять мовчанкою. Чого б це?

А проте в українській версії біблійних подій при бажанні можна навіть знайти сліди своєрідної вищої справедливості. Адже бандитські активи у дев’яності були досить великими, братва володіла багатьма банками, заводами та ринками. Однак бойові отамани навряд чи могли б дати раду цьому майну у ринкових умовах — хоч би через те, що життя їхнє мало чітко визначений циклічний характер: вийшов-погуляв-розкрутився-сів. Таке собі колесо Сансари, за межі якого не може вистрибнути жоден «путьовий» — хіба що за допомоги вправних рук кілера.

І от, саме тут на сцені з’являється