Читати книгу - "Джейн Ейр"

Місіс Фейрфакс на хвилинку затрималася, щоб замкнути люк, а я навпомацки знайшла двері з горища і почала спускатися вузенькими сходами. Я зійшла ними в довгий коридор, що ділив передні й задні кімнати третього поверху. Тьмяно освітлений тільки малесеньким віконцем з одного кінця, вузький, довгий, низький, з двома

рядами темних зачинених дверей, цей коридор нагадував коридор у замку Синьої Бороди.

Я повільно йшла вперед, коли раптом почула звук, який аж ніяк не сподівалася почути в цьому царстві мертвої тиші; до мене долинув чийсь сміх. Дивний то був сміх — уривчастий, сухий, безрадісний. Я спинилася. Сміх урвався, але тільки на мить, хтось знову зайшовся іще голосніше, бо спочатку сміявся дуже тихо. Далі сміх перейшов у гучний регіт, що, здавалось, відлунював у кожній порожній кімнаті, хоч почувся він у кімнаті поряд — я могла з певністю показати, за якими саме дверима.

— Місіс Фейрфакс! — гукнула я, почувши її кроки на сходах. — Ви чули цей сміх? Хто це?

— Напевно, хтось із покоївок, — відповіла вона. — Мабуть, Ґрейс Пул.

— А ви чули цей сміх? — допитувалась я.

— Так, звичайно. Я часто чую, як вона сміється. Вона шиє в одній із цих кімнат. Часом їй допомагає Лі: вони завжди здіймають галас, коли сходяться вдвох.

Знов пролунав тихий уриваний сміх, що перейшов у якесь дивне бурмотіння.

— Ґрейс! — гукнула місіс Фейрфакс. Правду кажучи, я не сподівалася, що відповість якась там Ґрейс: такого гіркого, такого моторошного сміху я зроду не чула. Але була пообідня пора, світило сонце, дивний істеричний сміх не супроводжувався ніякими надприродними явищами; ні година дня, ані оточення не навіювали страху, — а то б мене охопив забобонний переляк. Та подальші події показали, що тут нічого не було таємничого. Найближчі до мене двері розчинились, і на порозі з'явилася жінка років за тридцять, невисока й кремезна, з рудим волоссям і простим, грубуватим лицем. В ній було мало романтичного, а ще менше схожого на привид.

— Надто багато шуму, Ґрейс, — мовила місіс Фейрфакс. — Не забувайте про наказ! Ґрейс мовчки присіла й вернулась до кімнати.

— Вона в нас шиє та помагає Лі в господарстві, — провадила далі вдова. — Вона має певні вади, однак працює добре. До речі, як у вас пройшли заняття з вашою новою ученицею сьогодні вранці?

Розмова перейшла на Адель, і ми балакали на цю тему, поки спустилися до веселіших і світліших покоїв нижнього поверху. В холі нам назустріч вибігла Адель.

— Mesdames, обід на столі, — вигукнула вона і додала: — Щодо мене, то я таки добре зголодніла.

Обід уже давно чекав на нас у кімнаті місіс Фейрфакс.

РОЗДІЛ XII

Надія на спокійне життя, що його запорукою ніби стала моя перша зустріч з Торнфілд-холом, не розвіялася, коли я ближче познайомилася з новим місцем та його мешканцями. Місіс Фейрфакс була справді така, якою здалася мені спочатку, — врівноважена, добросерда жінка, добре вихована й досить розумна. Моя учениця була жвава дівчинка, розпещена й трохи примхлива; та що її було цілком віддано на моє піклування і ніхто не втручався в мої методи її виховання, то вона невдовзі забула свої дрібні примхи і стала слухняною й ретельною ученицею. Вона не мала якогось особливого хисту і якихось виразних рис вдачі чи особливих почуттів і смаків, які б підносили її вище звичайного рівня її однолітків, та вона й не мала ніяких вад чи хиб, які ставили б її нижче цього рівня. Навчання в неї йшло непогано, до мене вона виявляла щиру, хоч, може, й не дуже глибоку прихильність, і своєю простодушністю, веселим щебетанням та стараннями догодити викликала в мене приязні почуття. Всього цього було досить, щоб наше взаємне товариство було приємне нам.

Моя мова — зауважу в дужках — може, й здасться сухою всім прихильникам пишномовних балачок про ангельську природу дітей та про обов'язок вихователів захоплюватися ними, та я пишу не для того, щоб потішити батьківський егоїзм, не для того, щоб потурати лицемірству або повторювати всякі дурниці, — я хочу тільки сказати правду. Я сумлінно дбала про розвиток Аделі та про її успіхи в навчанні і по-своєму любила цю крихітку, а до місіс Фейрфакс я почувала вдячність за її доброту, миле поводження, повагу та ласкаве ставлення до мене.

Хай мене за це ганить, хто хоче, але до цього я додам, що іноді, коли я гуляла на самоті у парку або виходила за ворота і дивилась на дорогу, чи — поки Адель бавилася з нянею, а місіс Фейрфакс розставляла в коморі слоїки з варенням, — підіймалася сходами на третій поверх, одчиняла двері на горище й, вилізши на дах, обводила поглядом далекі поля й пагорби аж до туманної риски обрію, я тоді палко бажала мати такі зіркі очі, щоб глянути далі цієї межі, побачити інший діяльний світ, сповнені бурхливого життя міста та краї, що про них я тільки чула; я бажала тоді мати більше життєвого досвіду, бажала спілкуватися з ширшим колом людей, познайомитися з різноманітнішими характерами, ніж ті, що оточували мене досі. Я цінувала всі добрі риси місіс Фейрфакс та Аделі, але вірила в існування іншої, діяльнішої доброти і палко прагнула побачити те, в що я вірила.

Хто мене за це ганитиме? Безперечно, знайдеться багато таких, що скажуть: усе їй недогода. Але що я могла вдіяти? Неспокій глибоко корінився в моїй натурі і часом завдавав мені страждання. Тоді моєю єдиною розрадою було ходити туди й сюди тихим і безлюдним коридором третього поверху і споглядати ті яскраві видива, що один по одному поставали в моїй уяві; я почувала, як у моєму розтривоженому серці наростає радісне хвилювання, сповнюючи його життям. І — то була моя найбільша втіха — слухала ту нескінченну розповідь, що її створювала моя уява, без кінця вплітаючи в неї все нові й нові події, палкі пориви й почуття — одне слово, все те, чого я жадала й чого мені бракувало в моєму нинішньому існуванні.

Кажуть, що людину повинно вдовольняти спокійне життя, але це не так: їй потрібна діяльність, і, якщо її позбавлено цього, вона її собі придумує. Мільйони людей приречені на ще одноманітніше існування, ніж я, і ці мільйони безмовно бунтують проти своєї долі. Ніхто не знає, скільки таких бунтів, крім політичних, назріває