Читати книгу - "20 000 льє під водою"

усі, скільки є в розчині, то ви одержите масу обсягом у чотири з половиною мільйона кубічних миль, яка покрила б землю шаром завтовшки в десять метрів. Але не думайте, що наявність оцих солей у воді є лише примха природи. Ні. Вони роблять морську воду менш здатною до випаровування і заважають вітрам відносити надто велику кількість пари, яка могла б у вигляді дощів затопити помірні пояси. Це величезна роль — урівноважувати роботу стихій на земній кулі!

Капітан Немо зробив кілька кроків по палубі і знову підійшов до мене.

— Щодо інфузорій, — продовжував говорити він, — до мільярдів мікроскопічних істот, мільйони яких уміщуються в одній краплі і вісімсот тисяч штук яких важать лише один міліграм, — то їхня роль не менш значна. Вони поглинають морські солі, вбирають у себе розчинені у воді тверді речовини і, утворюючи корали та поліпняки, як справжні творці, складають цілі вапнякові материки. Потім крапля води, позбавлена свого мінерального вмісту, стає легшою, піднімається на поверхню, вбирає солі, що залишилися після випаровування, важчає і знов опускається, приносячи мікроскопічним істотам нові елементи для поглинання. Звідси подвійна течія — висхідна і низхідна і завжди рух, завжди життя! Життя інтенсивніше, розкішніше і складніше, ніж на материках. Воно розвивається в усіх частинах океану, цього середовища, мертвого, як то кажуть, для людини, але животворного для міріадів тварин і для мене!

Коли капітан Немо говорив так, він увесь змінювався, і слова його надзвичайно хвилювали мене.

— Отже, тут справжнє життя, — додав він. — Я вважаю можливим існування підводних міст, спорудження підводних будинків, які, подібно до «Наутілуса», щоранку підніматимуться на поверхню океану подихати свіжим повітрям, — вільних міст і незалежних держав. І, хтозна, коли який-небудь деспот…

Капітан Немо закінчив фразу загрозливим жестом. Потім, звертаючись безпосередньо до мене, нібито бажаючи прогнати якусь похмуру думку, він запитав:

— Пане Аронакс, чи знаєте ви, яка глибина океану?

— Я знаю принаймні, капітане, всі цифри, одержані вимірюваннями.

— Чи можете ви повідомити мені оті цифри, щоб я міг у разі потреби перевірити їх?

— Ось деякі з них, що пригадалися мені, — відповів я. — Коли не помиляюсь, дослідженнями встановлено, що середня глибина на півночі Атлантичного океану — вісім тисяч двісті метрів, а Середземного моря — дві тисячі п’ятсот метрів. Найкращі виміри були зроблені на півдні Атлантичного океану, приблизно на тридцять п’ятому градусі, і вони показали дванадцять тисяч метрів, чотирнадцять тисяч дев’яносто один метр і п’ятнадцять тисяч сто сорок дев’ять метрів. Загалом, учені вважають, що коли б морське дно було вирівняне, то середня глибина становила б приблизно сім кілометрів.

— Добре, пане професоре, — мовив капітан Немо, — але ми сподіваємося показати вам дещо цікавіше. Щождо середньої глибини в цій частині Тихого океану, то я можу повідомити, що вона не перевищує чотирьох тисяч метрів.

Сказавши це, капітан Немо пішов до люка і спустився по трапу. Я рушив за ним і ввійшов до великого салону. Майже тієї самої миті гвинт почав обертатися, і лаг показав швидкість двадцять миль на годину.

Минали дні й тижні, а капітан Немо дуже рідко приходив до нас. Я бачився з ним тільки через великі проміжки часу. Його помічник відмічав регулярно на карті місцеперебування корабля, так що я міг точно визначити шлях «Наутілуса».

Консель і Нед щодня проводили по багато годин зі мною. Консель розповів своєму другові про чудеса нашої прогулянки, і канадець жалкував, що не пішов з нами. Але я сподівався, що нам трапиться ще нагода відвідати океанські ліси.

Майже щодня віконниці на вікнах салону розсовувались, і ми кілька годин невтомно захоплювалися чудесами підводного світу.

«Наутілус» продовжував плисти на південний схід, тримаючись на глибині між ста і ста п’ятдесятьма метрами. Але одного разу, не знаю з чиєї примхи, він з допомогою нахилу рулів глибини спустився на дві тисячі метрів у глиб моря. Стоградусний термометр показував температуру 4,25° — ця температура властива таким глибинам під усіма широтами.

26 листопада о 3 годині ранку «Наутілус» перетяв тропік Рака під 172° довготи. 27 числа він проплив поблизу Сандвічевих островів, де 14 лютого 1779 року загинув знаменитий капітан Кук. Ми пройшли вже чотири тисячі вісімсот шістдесят льє з часу нашого відплиття.

Вранці, вийшовши на палубу, я помітив на відстані двох миль під вітром Гаваї — найбільший з семи островів, що утворюють Гаванський архіпелаг. Я чітко розрізнив оброблені ниви на його побережжі, ланцюги гір, що тяглися паралельно до берега, вулкани, над якими панує Муна-Реа, що підноситься на п’ять тисяч метрів над рівнем моря.

З риб ми побачили тут флабелярій, поліпів дуже витонченої форми, які часто зустрічаються в цій частині океану.

«Наутілус» прямував на південний схід. 1 грудня він перетяв екватор під 142° довготи, а 4 грудня після швидкого переходу ми без будь-яких пригод досягли групи Маркізьких островів. Я помітив на відстані трьох миль, під 8°57΄ південної широти і 139°32΄ західної довготи, пік Мартін на Нука-Хіва, на найголовнішому острові цієї групи, що належить Франції. Я побачив тільки вкриті лісами гори, що вимальовувалися на обрії, бо капітан Немо не любив наближатися до землі.

Сіті, закинуті у воду, принесли нам прекрасні зразки риб: коріфенів з лазуровими плавцями і золотистим хвостом, м’ясо яких найкраще в світі; хологімносів, майже позбавлених луски, але дуже смачних; осторінкусів з кістяними щелепами; жовтуватих тазарів, що не поступаються ні в чому перед макрелями. Усі ці риби заслуговували на почесне місце в їдальні нашого судна.

Проминувши ці чудові острови, над якими майорить французький прапор, «Наутілус» з 4 по 11 грудня проплив приблизно дві тисячі миль.

Це плавання ознаменувалося зустріччю з величезною кількістю кальмарів — цікавих молюсків, що дуже схожі на каракатицю; так само як каракатиці й аргонавти, вони належать до класу головоногих і до родини двозябрових.

Ці тварини особливо вивчалися стародавніми натуралістами і посідали почесне місце в метафорах старогрецьких ораторів, а також за столом у багатих громадян, якщо вірити Атенею, грецькому лікареві, який жив до Галена.

У ніч з 9 на 10 грудня «Наутілус» зустрів цілу армію кальмарів — виключно нічних тварин. Їх можна було лічити мільйонами. Вони переселялися з помірних зон у більш теплі, слідуючи по шляху оселедців і сардин. Ми дивилися крізь товсті кришталеві шибки, як вони пливли задом з величезною швидкістю, рухаючись за допомогою своєї вирви, переслідували риб і молюсків, поїдали маленьких, а їх поїдали великі; кальмари страшенно метушилися, розмахуючи десятьма щупальцями, які природа помістила у них на голові, ніби головний убір з повітряних