Читати книгу - "Повторення пройденого"

Почекавши, поки він відійде, Антон прокрався до дверей і обережно виглянув. Якщо не рахувати двох жінок, які нудьгували, чекаючи, біля одного з кабінетів, коридор був порожній.

— Біжімо! — скомандував Антон.

— А якщо спіймають? — захвилювалася обережна Настя.

— Гірше все одно не буде.

Вони вислизнули з кімнати і швидким кроком попрямували до виходу. До кінця коридору залишалося метрів п'ять, коли двері прямо перед ними відчинилися. Звідти вийшов незнайомий міліціонер.

— А ви що тут робите? — спитав він, здивовано подивившись на дітей.

— Маму шукаємо, — не змигнувши оком, збрехав Антон. — Вона пішла паспорт оформляти. А у нас ключа немає. Ми не можемо додому потрапити.

— Паспорт? Так це не тут. Паспортний стіл за рогом. Обійдете, там побачите арку…

Міліціонер був явно настроєний допомогти дітям, що заблукали, але в плани дітей це не входило. Антон занервував. Не можна гаяти жодної хвилини. Степанович міг з'явитися будь-якої миті, як чортик з табакерки. Антон узяв Настю за руку і сказав:

— Красненько дякуємо! Я знаю, де це.

Діти бочком обійшли міліціонера і поспішили до виходу. У цю мить за їхніми спинами почувся гучний окрик дільничного:

— Куди?! Стійте! Тримай їх!

Не пам'ятаючи себе від страху, Антон з Настею зайцями порснули повз чергового і вискочили на вулицю. Завернувши за ріг, вони пробігли майже квартал, впірнули у двір і лише тоді наважилися зупинитись. Погоні не було. Відхекавшись, Настя сказала:

— Все. Ходімо до Толика, а потім відразу додому.

— Їсти хочеш? — спитав Антон.

— Ні, у мене апетит пропав, — буркнула Настя.

— А я думав, це тебе трішки підбадьорить.

Він простягнув їй глазуровану булочку.

Настя подивилась на булочку. Коли тільки Антон устиг її схопити! Вона уявила, як лейтенант помітить пропажу, і хихикнула:

— Накаркав.

— Хто?

— Хто, хто, міліціонер! Він же сказав, що починається з жебракування. Потім крадіжка…

— Е ні! Сподіваюся, до розбійного нападу не дійде, — розсміявся у відповідь Антон.

Життя знову заграло барвами. По-братськи поділивши булочку навпіл, вони попрямували до Толикового будинку.

— Ну й деньок! — вигукнула Настя. — Спочатку мені поставили кіл, потім ця жахлива шкільна лінійка. А зараз ще й у міліції побували. От уже з ким поведешся…

— Можна подумати, мене до міліції щодня забирають, — образився Антон.

— Все одно. Коли б не ти, я б зараз сиділа вдома.

— І зубрила уроки. Дуже весело, — пирхнув Антон.

— Зате з тобою не занудьгуєш! Я вже втомилася, — поскаржилася Настя.

— Та ми ж добре діло зробимо. Головне, щоб Толик запізнився на потяг.

— І як ти збираєшся це зробити? — спитала Настя.

— Поки не знаю. Треба розробити план дій, — глибокодумно заявив великий стратег Антон Єрмак.

Місце для роздумів знайшлося відразу. За будинком навпроти Толикової п'ятиповерхівки притаївся затишний куточок. Тут густо розрослися кущі бузку. Траву встеляло падалишнє листя, якого не торкалася мітла двірника. Було зелено й тихо. Просто них тягнувся ряд гаражів, що стояли тильною стороною, тому зазвичай сюди ніхто не заходив.

Діти всілися на кам'яний парапет сходів, що вели до підвалу, і почали міркувати.

— Здається, найкраще з ним поговорити відверто, — сказала Настя.

— І як ти собі це уявляєш? Здрастуйте, ми гості з майбутнього? Він точно вирішить, що у нас дах поїхав.

— А ти можеш запропонувати щось краще?

Антон на мить задумався і з натхненням вигукнув:

— Ідея! Треба у нього валізу стибрити. Підкараулимо його, а коли він вийде, ти заб'єш йому баки, я схоплю валізу і бігом.

— Він же буде не сам. Напевно мама поїде його проводжати, — заперечила Настя.

— Значить, заб'єш баки обом.

— Е ні! Щоб тебе спіймали і запроторили до міліції за крадіжку? Досить, уже в бомжів погралися, — невдоволено похитала головою Настя.

Антон не став сперечатися. Він і сам не був упевен в успіху свого плану, але як на зло нічого іншого на думку не спадало. Якусь мить вони сиділи мовчки.

Раптом ззаду пролунав шурхіт. Настя перелякано озирнулася.

— Котенятко! Яка лапочка! — розчулено вигукнула дівчинка, скочивши