Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

готувати документи на присвоєння звання заслуженого працівника кільком особам, які сприяли підготовці договору.

— На ринку інвестування шурують спекулянти та ентузіасти. Держава в це нібито не втручається. Але на практиці опустити активи підприємства можна до будь-якого рівня, — гірко скаржився капітан.

Володимир мав знати про метушню навколо договору, подумала Надія. Можливо, навіть уже намагався запобігти захопленню морського порту.

Спати зовсім не хотілося. Поки скінчила роботу над матеріалом, годинник показував першу. Розгорнула свою збірку. Дістала з шухляди теку, в якій зберігалися ілюстрації. Сіла в крісло, зробила ковток холодного чаю.

Деякі малюнки не увійшли до книги. Частину поезій також було вилучено зі збірки. На думку редактора видавництва, автору так і не вдалося обіграти назву Кіммерії. Науковці пояснювали її німецькою лексемою «dIe KImme» — січ, обрій, край, ребро, лінія горизонту, в мореплавців і повітроплавців — видноколо. Отож українською ця земля мала б називатися «Січ». Кіммерійську богиню фантазія художника змалювала як жінку з тілом сирени і очима русалки. Ескізи свідчили про занурення митця в ще давніші часи, коли Титани творили суходіл, а Творець вдихнув у смертних свою душу. За етнічними розвідками, кіммерійці належали до однієї з груп іраномовних племен, які згодом вони пішли на Близький Схід. Мабуть, тому їхня богиня Табіті в інтерпретації художника нагадувала персіянку. Ця богиня стояла на чолі пантеону, охороняючи житло та сімейне вогнище, й нічим не нагадувала скіфські кам’яні статуї, названі в народі «бабами». Вони з’явились у таврійських степах на кілька століть пізніше.

Надія перебирала аркуші з ескізами. Уява художника кружляла навколо її поетичних образів. Інтуїція підказувало йому, що ці образи не мають нічого спільного з кліше матріархату — розбухлими прадавніми богинями роду, далекими від уявлень закоханого чоловіка. Але правда була на боці скифів. Отак завжди — мрія не мириться з суворою реальністю. Надіїне жіноче єство забавляли ці спроби вселитися в подобу Кіммерійської богині. Вона вбачала в цьому образі втілення молодості з усіма ірраціональними порухами душі, коли нестримно летиш, не бажаючи знати межі, сповнений фізичного, здорового відчуття щастя.

Жінка заплющила очі. Володі досі нема. Ніби для тривоги немає причини. Але чомусь пригадалось, як важко було чоловікові рвати з минулим. З останнього відрядження до Маріупольського порту Чубенко приїхав цілковито знесиленим. Там розслідував справу за фактом контрабанди. Суховантаж віз добра на загальну суму півмільйона доларів. Це були алюмінієві вироби з донецьких підприємств. Але на митниці фрахтувальник задекларував у сто разів меншу вартість товару. Судно затримали, порушили кримінальну справу, підготовані матеріали залишалося тільки передати до суду, аж раптом «згори» дали відбій. Володя не впокорився, звернувся з доповідною до генерала, але марно.

Надія вибралася з крісла, у напівтемряві почвалала до чоловікової кімнати. Праворуч на книжковій шафі виднівся макет вітрильника, того самого легендарного «Товариша», навчального судна Херсонського мореплавного училища. Багато років тому його курсант Володя разом з однолітками ходив на цьому барку в порти Середземного моря. Надія не знала достеменно, як продали цей вітрильник. Кілька років він перебував під арештом у Великій Британії, звідти його викупила Німеччина. Судно відновили, помітно змінили його зовнішній вигляд. Минуло три роки. Якось бриг під іншою назвою з’явився в акваторії Чорного моря. Чутки про появу зниклого вітрильника розлетілися далеко за межі Одеського порту.

Хоч як це було прикро, але навчальне судно Херсонського мореплавного училища перестало існувати. Проте колишнім курсантам важко було це прийняти. Вони звернулися до астрономів із проханням дати їхньому улюбленому барку друге життя — на небі. Науковці відповіли, що судну, навіть дуже красивому, не варто розраховувати аж на цілу зірку. Але підшукали підходящий астероїд, який тепер назвається «Барк «Товариш». Відтак на небесах струмиться світло українського вітрильника.

За всієї потайливості Володя інколи дозволяв дружині проникати у свої задуми. Надія підійшла до письмового столу й на розгорнутій сторінці перекидного календаря вгледіла якусь позначку. У розділі «Зустрічі» було написано слово «астероїд». Як же вона могла забути! Щороку колишні курсанти Херсонської «мореходки» збиралися на відзнаку дня, коли в небі з’явився «їхній» астероїд. Гаразд, зібралися, відзначили… Але ж була вже друга по ночі!

Защемило в потилиці. Жінка ковтнула пігулку аспірину й запила рештками чаю. Перед очима попливли жовті кола. Насправді жовтий був улюбленим кольором Надії. Незабаром її ювілей — він припадає на час весняного рівнодення. Цікаво, ким вона була раніше, у попередньому житті? Напевно, ящіркою. Жила у висушених скелях Гарду, серед дикого каміння…

Уранці нарешті задзвонив телефон. Схопила слухавку й почула чужий голос:

— Сьогодні вашого чоловіка знайшли з кульовим пораненням. Лежав у під’їзді будинку, куди прийшов на вечірку. На жаль, Володимир Андрійович помер від втрати крові. Приїздіть на упізнання тіла.

V

У редакції всі як показилися — тільки те й робили, що слухали музику. Коїлося це неподобство впродовж цілого дня. Комп’ютерні музичні програми були нарозхват. Кожен хизувався новим диском. Не оминула ця пошесть і відділ економіки. Тим більше, що саме Христина Човник привнесла цей стиль у творче життя колективу. Свої музичні смаки вона демонструвала, вмикаючи колонки на повну потужність. Слухаючи музику паралельно з роботою, Христя майже не вставала з-за монітора цілісінький день і чимдалі здавалася огряднішою. Тут-таки, за монітором, щодня замість обіду поглинала пиріжки, нарікаючи на те, що комп’ютер не здатний готувати каву. Усі вже звикли бачити нову колегу винятково у штанах — мабуть, так легше було приховувати зайві кілограми. Своє довге волосся Христя підстригла до кореня. Тепер на Євгена з-під округлих, у чорній оправі окулярів лупало нахабними очима майже дитяче обличчя з постійно розтуленим ротом. Христя катастрофічно швидко втрачала свою початкову дівочу привабливість.

— Як тобі моя аграрна сторінка? — поцікавилася вона в Євгена.

— Я не читаю публікацій на сільськогосподарську тематику — боюся зіпсувати смак, — відповів Чубенко.

Попри все Христине працелюбство, її аграрна сторінка свідчила про цілковиту відсутність у авторки літературних здібностей. Так само сутужно було й із новинами. Останній випуск сторінки вразив Євгена своїм відвертим нехлюйством. Христя скоромовкою навела несвіжу міністерську довідку про європейські стандарти щодо якості молока, а решту газетної площі відвела матеріалу невизначеного жанру під