Читати книгу - "Червоно-чорне"

двічі в 1950-х і востаннє у 1961. Після успішної втечі, у 1962 році Олійник знову потрапляє в руки КГБ й після суду його розстрілюють у рівненській в’язниці. 49. Крайові Провідники

Першим Крайовим Провідником ОУН на Західноукраїнських землях став Богдан Кравців — відомий письменник та журналіст. Підпілля знало його за псевдонімами «Граф», «Шевчик», «Самотній олень». На час створення ОУН Кравців очолював СУНМ. Саме він, випускник філософського факультету Таємного університету та філософського й правничого факультетів у Львівському університеті, свого часу був референтом пропаганди УВО й організатором гучних відзначень десятиліття ЗУНРу.

Призначення Кравціва було тимчасове — він мав ввести в курс справ свого наступника — Зенона Пеленського, який довший час жив за кордоном. Пеленський, який закінчив «політичні науки» і «журналістику» Берлінського університету, прославився власне як редактор багатьох націоналістичних та громадських видань українських установ. Подібно, як і Богдан Кравців, Зенон Пеленський неодноразово засуджувався польським судом на різні терміни ув’язнення за націоналістичну діяльність. Значно пізніше, у 1944 році, Пеленський стане членом Президії Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

Юліана Головінського було призначено Крайовим Провідником у 1930 році — у зв’язку з проблемою влиття УВО в ОУН. Головінський, який був сотником УГА та армії УНР, ще з середини 1920-х років користувався величезною популярністю серед членства УВО, адже свого часу був бойовим референтом та крайовим комендантом Української Військової Організації. Саме «Юлько», як його кликали між собою увісти, поєднав пости Коменданта УВО та Провідника ОУН на Галичині.

Головінський неодноразово потрапляв за ґрати, але формальних підстав арешту 20 вересня 1930 року не було. Коменданта та Провідника видав таємний інформатор. 10 днів Юліана Головінського допитували, навіть не повідомивши родину та оборонців, де він знаходиться. А 30 вересня його, задля слідчого експерименту, було вивезено на місце, де відбувся один з ексів. Ще того ж дня Польська агенція телеграфічна (ПАТ) повідомила, що було вбито при спробі втечі сотника Головінського.

Втім, коли дружині було віддано тіло покійного, то виявилося, що дві кулі були випущені у груди, а одна — в чоло. Це однозначно вказувало на те, що сотника розстріляли не при втечі, а просто таки з близької відстані й спереду. На похоронах 36-літнього Головінського була лише дружина, брат та двоє доньок. А в своєму повідомленні команда УВО заявила: «Бойовики! Згинув найкращий з-поміж нас: згинув найближчий друг і ваш Комендант».

Одразу ж по смерті сотника, провід над Організацією в краї перебрав організаційний референт Степан Охримович. Про його активність свідчить довгий перелік різноманітних функцій, які Степан виконував у різних організаціях.

Син священика із села Завадів на Стрийщині, незважаючи навіть на те, що проживав далеко від місць-епіцентрів національних протистоянь, потрапив у руки поліції. Після страшних тортур Степана Охримовича було відпущено із слідчої в’язниці, але проживши кілька днів, 10 квітня 1931 року, у Великодню п’ятницю, він помирає. На той момент йому виповнилося лише 25 років...

А в «Розбудові Нації» дано таку характеристику Крайовому Провідникові: «Кришталево чистого характеру, сильної волі, витривалий, послідовний у змаганнях за ідею, визначний своєю муравлиною і безкорисливою працею, безпретензійний, а проте ризикуючи своєю особою, коли йшло про загальну справу, загальновідомий і люблений як між крайовою молоддю, так і між емігрантами, — небіжчик належав до тих нечисленних одиниць, які з самопосвятою повністю віддали себе ідеї, змагаючись за її здійснення в перших рядах та кидаючись у найзагрозливіші місця, або там, де треба було збільшеної напруги, самовідречення і виняткової витривалості в праці, то знову там, де з’явилися прориви, недостачі, брак людей чи охочих до діла, або там, де треба було дати ініціативу, нову думку й почин, зрушити справу з місця. Таких людей кожна організація цінить на вагу золота, бо вони є її підпорою та запорукою її існування і розвитку. Тому велику, велику втрату зазнала Організація Українських Націоналістів, і за останні бурхливі й тяжкі часи на Західній Україні смерть Степана Охримовича — це найтяжчий для неї удар».

На домовині Охримовича лежали пластові хустка, капелюх та терновий вінок.

На той час призначеним Крайовим Провідником став Степан Нижанівський — старшина УГА, у 1920-х роках один із провідників українського студентського руху та Голова ГУНМу, редактор «Розбудови Нації». Але черговою і прикрою втратою стала смерть й Степана Нижанівського, що трапилась від хвороби у червні 1934 року. Нижанівський прожив лише 34 роки.

Наступною кандидатурою на Крайового Провідника був Іван Ґабрусевич-«Іртен» — один із найбільших авторитетів у виховній праці із юнацтвом та який мав величезний досвід організаційної праці у націоналістичних структурах. Втім, на той час він перебував у слідчому ув’язненні, відтак обов’язки Провідника виконував отець Ярослав Чемеринський. А коли «Іртен» вийшов на волю, то через якийсь час знову опинився за ґратами і знову священик бездоганно виконував провідницьку функцію в націоналістичній організації.

Після чергового арешту та звільнення «Іртена», полковник Коновалець відкликав його на Захід і той, як член Проводу українських націоналістів проживав у Німеччині. Життєвий шлях Івана Ґабрусевича закінчився у нацистському концтаборі.

Наступником «Іртена» у 1932 році став Богдан Кордюк, який перед тим заступав його у Юнацтві ОУН. Через невдачу під Городком Кордюка було усунено від керівництва й відкликано до Німеччини, де йому довелося навіть попрацювати викладачем Берлінського університету. А в час II Світової війни — стати в’язнем концтаборів Заксенхаузена та Аушвіца.

А далі розпочався період Степана Бандери, який закінчився гучними атентатами, виявом поліцією у Празі «архіву Сеника» та «Варшавським і Львівським процесами над Бандерою та товаришами», на яких засудили майже всіх членів Крайового