Читати книгу - "Сонячна магія"

проїхав Матроським, Щогловим кварталами, Боцманською Слободою, поминув квартали Матроських Дружин і Риб’ячого Потруху, неухильно наближаючись до центру. Будинки навколо стали багатшими, пристойнішими.

— У, здоровенні домиська! — бурмотів здивований Бобрик, розглядаючи п’яти- і шестиповерхові хмарочоси, яких у Літоні не бачив. — Чес-слово!

— Правильно треба казати «слово честі», — вкотре виправила його Кукса. Вона невдоволено морщилася від всепрониклого рибного запаху, що витав околицями.

— Я все одно їсти хочу, — заскімлив Бобрик. — Дуже сильно хочу!

— Але ми ж поспішаємо, — намагалася вгамувати його Кукса.

А ти обіцяла почастувати мене вечерею. Обіцянки треба виконувати.

Посеред круглої площі, яскраво освітленої ліхтарями на риб’ячому жирі, височіла величезна скульптура. Це був символ того, чим годувалося місто Улов: здоровенний товстобокий сом із кучерявими вусами, з роззявленого рота якого, як із рога достатку, дугою падав потік усіляких предметів, починаючи від каструльок і закінчуючи мініатюрними корабликами; усе це мармурове і скріплене вигнутими залізними лозинами.

— Дядечко Сомець — символ Улову, — пояснила Кукса Бобрику, що здивовано витріщив очі. — А он там далі — таверна «Великий Кльов». А поруч — міська ратуша.

— А які тут ще є визначні пам’ятки, розкажи, — попросив хлопчисько. — Я ж ніколи за кордоном не був.

— Ну, є ще міська в’язниця. А більше я ніяких визначних пам’яток тут не знаю.

Навколо постаменту, на якому спочивав дядечко Сомець, стояли всілякі екіпажі та походжали люди. Торговці з переносними ятками щосили пропонували повітряні кульки з міхурів особливо великих мешканців океану, пиріжки з риб’ячою начинкою, вино з назвою «Китовий вус» і парфуми «Пристрасть Каракатиці». Бій, що страждав від запахів навіть сильніше за Пронозу та Бобрика, форкав і намагався брикнути цибатою ногою когось із перехожих, які з роззявленими ротами його розглядали.

З десяток торговців побажали встромити їм до рук маринованого омара, мазь із товчених водоростей та ще якийсь океанопродукт, але малим вдалося сяк-так відбитись. Нарешті під’їхали до таверни «Великий Кльов». Дім з вигляду був як перевернутий гострий сачок для лову креветок.

— Старий Бодар казав, що тут бувають команди з кораблів, — пояснила Кукса, зіскакуючи на брук. — Виходить, ми повечеряємо й заодно спробуємо домовитися з ким-небудь.

Бобрик поквапливо почав натягати плащ, начепив на шию медальйон.

— Навіщо ти це з собою тягнеш? — скривилася Кукса.

— Не можна таке залишати — це ж тобі не фургон! Тут усе на очах. Повернемося — а речей і слід прохолов.

Куксі довелося погодитися з цим, але не могла не докинути:

— І з золотим медальйоном на шиї розгулювати не можна. Скінчиться тим, що на нас якісь грабіжники нападуть. Я, звісно, грабіжників не боюся, але все одно, небажано зараз марнувати час на з’ясування стосунків з ними. Сховай його куди-небудь.

Бобрик подумав-подумав і застромив медальйон у свій стоптаний черевик, поклав під п’яту. І лише по таких приготуваннях наші мандрівники зважилися ввійти до таверни.

Люду тут було не те що дуже багато, але й не сказати, щоб зовсім мало. На круглій сцені оркестр із п’яти осіб виконував відому народну баладу «Ой, спіймала я ляща». Кукса з Бобриком знайшли столик у дальньому кінці залу, сіли, й Бобрик відразу замахав руками, заволав, підкликаючи офіціанта. Той з’явився доволі швидко.

— Значить, так, — хлопчисько випнув губи й узявся руками в боки, аби вдати з себе досвідченого завсідника різних таверн, ресторанів і закусочних, — ми тут збираємося добре повечеряти. Тягни сюди що-небудь м’ясне. На твій вибір, малий.

— Але ніяких океанопродуктів, — докинула Кукса.

— І пляшку молока, — додав Бобрик, — дволітрову.

— Що значить «ніяких океанопродуктів»? — уточнив офіціант. — Ви навіть і не скуштуєте нашої фірмової страви, філе з дзеркальної тріски, запеченої в щучому потруху, із салатом з осетрової ікри з водоростями та медузами?

— Ось тут ти влучив у ціль, — погодився Бобрик, а Кукса скривилася. — Навіть і не скуштуємо. Давай, давай, ми голодні.

— А на десерт сир зі сметаною. І присипте його цукром, — додала Проноза.

Офіціант почухав потилицю.

— У вас грошей вистачить? Рибні страви значно дешевші…

— Вистачить, не турбуйся, — запевнив Бобрик і, коли офіціант почав віддалятися, гукнув услід: — І молока не забудь! — по тому повернувся до Кукси й стурбовано запитав: — Ти впевнена щодо сиру? Я сиру не хочу. Кажуть, він для зубів дуже шкідливий.

Кукса замахала на нього руками.

— Ти знову все переплутав. Навпаки — сир корисний для зубів!

Поки офіціант ходив за замовленням, Бобрик розпитував Пронозу:

— А як твоя голова, Куко? Ну, це відьмине чаклунство? Ти казала, воно