Читати книгу - "Перли і свині"

207
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 45
Перейти на сторінку:

Ми віднайшли з Ритою повністю порожнє місто: завалене брухтом, з вибитими вікнами, порожніми кінотеатрами. Тіні тут були довгими, і життя зупиняло свій цикл. Видавалося, що вона і я почали спочатку. Тут лежав, як розплавлене олово, ставок з дикими гусями, качками, рожевими фламінго. Ми розляглися голі на м’якій траві під високим небом без жодної хмари. Ми навіть не цілувалися, а лежали обличчями до землі, взявшись за руки, відчуваючи, як б’ється тепло від неї до мене, від мене до неї. І з кожним днем ми звикали до цього міста, де був безсилий вітер, і кулька сонця летіла нам назустріч, коли ми падали в траву. Але ніде ми не знаходили останків наших попередників. І натяку на зелену квітку. Взагалі я кричав серед ночі, прокидаючись від цього, а параноя все більше стискала мені горлянку. І тут прийшла до мене думка, зовсім навіжена думка: побудувати повітряну кулю і полетіти далеко звідси, напевне, тоді ми потрапимо додому. Рита мовчала. Вона лежала із зігнутою в коліні ногою, покусувала травинку. А потім сказала:

– Ти бачив, як муху накривають стаканом? Вона мечеться, б’ється об стіни, і тоді їй приходить кінець. Ми в іншому просторі, а не в іншій країні, Лісовські. Ми нікуди не виберемося, доки не натрапимо на той клятий прохід, що називається Зеленою Квіткою.

– З чого ти взяла, що це і є прохід у наш світ? – досить байдуже запитав я її.

– А як жінка відчуває, що вона завагітніла? – Вона перевернулася і легенько поцілувала мене у скроню. Мене розморило, і хотілося спати. Я поклав їй голову на коліна і спав до самого заходу сонця.

Розділ сьомий
Тахо

Взагалі ГОЛОВНИЙ ЖРЕЦЬ не дуже би радів, аби побачив перед собою Ізраїля Бека, бо десь там, у якомусь коліні вони були як найкровніші родичі: чи не брати бува? Бо тут час так перекрутився, що, прокидаючись кожного ранку, я гадав, що народилося перше: ідіотизм чи я сам? Але поки що доля нас розводила, як розвела до безумства два милих кретинських острова, Бека, Абрахама Лі, що десь запропав у тіні ВЕЛИКОГО ЖЕРЦЯ, на щастя і велику втіху всім, бо майстер він на всі руки був ще той. Сам Тахо, великий махінатор бухгалтерського обрахунку, втікав якийсь час чи переховувався від податкової поліції; забрів до бару в Сент-Луїсі й отримав повною пляшкою «Джоні Вокера» по голові, і як опинився на Панагії, не пам’ятав. Проте родичів своїх, братів, дядьків, дружин з аліментами його пам’ять тримала чіпко, як тримався він за жрецький трон. Упродовж першої пари сотень років він не уявляв шикарнішого життя, доки не з’явилася чорна пика просовєтського Абрахама Лі і купа есенгівської братії. А до цього він спекався продавця дитячих іграшок, що переважно копіювали автомати і кулемети системи Калашникова. Але більше за все його насторожили Рита і я. Сам він, по-моєму, був виходець з Прибалтики, тож розумівся на всіляких капосних штуках, як вибудувати систему. Зі скандинавською педантичністю, з натяжкою можна сказати. Проте охота у нього зустрітися з Ритою і мною геть-чисто відпала, коли він почув про подвиги Ізраїля Бека. І ось вони зустрілися, у нашій присутності – дві оскалини одного роду. Один був зніжений, з рудим волоссям, прямим холодним поглядом і манірними рухами вельможі. Він справді виглядав як ВЕЛИКИЙ ЖРЕЦЬ або маніяк. Кому як сподобається. А другий, Ізраїль Бек, виглядав як вуличний шахрай, якого чомусь прихопила світська сторожа. Ось так, буває, зустрічаються рідні брати. Вони стояли, дивилися і зовсім одинаково потирали руки.

– Скурвий братику, то це твоє свиняче рило приперлося без запрошення і засіяло наркотою половину країни? – прошипів Тахо.

– Так. Так. Так, – проторохкотіла ззаду тінь Абрахама Лі, який вилизував підбори.

З гигиканням Бек так врізав по ребрах Абрахаму Лі, що той аж гавкнув, наче приблудний пес.

Тахо добавив, і Абрахам Лі звився у пилюці. Братики зі скандинавською скупістю одвішували один одному прокльони, нарешті успокоїлися і відійшли випити чогось міцненького. Криза минула на якусь годину. Зіль Жіль поривалася сипнути комусь нової отрути, але алебардники добряче її оддухопелили.


Здавалося, потай від усіх Боб Аскарид клепав криївку. Головне, він назвав це спротивом тиранії. Попід храмовою горою понаривав нір, куди час від часу водив, а то і затягував молодих динозаврих. Він обвішався справжніми набоями і кожного ранку пробігав рівно п’ять кілометрів кросу, вигукуючи, що скоро повстануть великі сили. Це дуже розважало нудьгуючих сановників. Із саламандрами вони важко спускалися донизу, розважливо кивали головами, попискували між собою і на обід поверталися вельми задоволені.


Панагія поринула в наркотики, хрум-хрум, інтриги і підготовку до перевороту. Рита ридала уві сні. Вдень маленькі дракончики приносили їй спеціальний напій, від якого вона повинна була упасти в транс, але воля цієї дівчини була такою сильною, що напій, окрім жіночої істерики, не викликав нічого. Мало не кожного дня навідувався настирний майстер кат Жюль, даючи ясно зрозуміти: чим швидше, тим легше. Чи краще. Про це не йшлося. У нас з Ритою не було ніяких гарантій. Єдине, що нас тримало, так це таємниця зеленої квітки.

Ізраїль Бек, зі свого боку, знайшов барабан і відбивав «Сім сорок» перед норою Боба Аскарида, що було вкрай ризиковано. Так вони шкірили зуби, а ми напрошувалися в гості до ТОГО, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ.

Розділ восьмий
Принц крові

Найти щілину життя між нашим й іншим світом Кау-Кау вважав ціллю наївною й інфантильною. Але загнаний у тісний кут

1 ... 35 36 37 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перли і свині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перли і свині"