Читати книгу - "Рогнеда"

129
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 92
Перейти на сторінку:
class="book">Потім історики писатимуть (хто з жалем, а хто констатуючи факт), що так, мовляв, здійснилося братовбивство. І це була істина, що не викликала заперечень. І після «не раз в історії Русі князі йшли брат на брата, отримували перемоги при допомозі хитрощів, зради й обману» (Б. Путилов).

Коли Володимир під’їхав конем до княжого терему, де йому віднині належало жити вже в ранзі великого князя Київського, як десь раптом…

Десь раптом закувала зозуля.

Так лунко-лунко і так радісно-бадьоро, наче й справді щось комусь дарувала.

– Князю, – стиха звернувся до Володимира Добриня, воєвода і дядько його, – послухай. Ні, не мене… Київські зозулі кують тобі довгі та щасні літа. І твоєму княжінню во стольному граді Русі теж…

– Хай буде так, – сказав Володимир. – Отець наш, князь Святослав, ходив з дружиною десь аж за море, у Візантію, до різних там ромеїв. І в чужих землях нахвалявся збудувати новий стольний град Русі. Чи в тамтешній Переяславець перенести – з якої такої біди? – стольний град Русі. А ми не будемо ходити по чужих землях, бо всюди хоч і добре, а вдома найкраще. Київ, як прорік ще Олег Віщий, се – мати городів руських. І ми будемо з нею, з матір’ю. І тут, у краю наших пращурів, дідів і батьків будемо жити вічно та зміцнювати Русь, а не блукати по чужих імперіях в пошуках землі, коли наша земля найкраща є.

І вмовк, слухаючи, як біля княжого терема і далі по горі, здавалось, аж до самого Славутича лунко кують зозулі, пророкуючи та віщуючи русичам довгі і щасні літа…

І запише згодом київський літописець:

«Нача княжити Володимеръ въ Киевъ единъ».

Сказання третє.
…Сумує, журиться, – ой лишенько, біда – одна Рогнеда молода
Под тучным вепрем стол трещит, Покрытый скатертию бранной. От яств прозрачный дым летит И вьется по избе брусяной. Звездясь, янтарный мед шипит, И ходит чаша круговая. Все веселятся, но грустит Одна Рогнеда молодая… К. Ф. Рилєєв 1

Син князя Ігоря і княгині Ольги, проголошеною згодом святою і рівноапостольною, батько княжичів Ярополка, Олега та Володимира (від різних, правда, жінок) Святослав Ігорьович великокнязівський стіл посів у 964 році. Йому тоді виповнилося 22 роки. Батьки його – Ігор та Ольга – на той час розміняли по п’ятому десятку. Мабуть, Святослав був не першою дитиною в княжій сім’ї, очевидно, в Ігоря та Ольги були хлопчики й дівчатка, але повмирали в дитинстві, тож коли загинув Ігор, у нього не виявилось спадкоємців чоловічої статі, старших за Святослава – Святослав і став великим князем Київським. Загалом він отримав гарне виховання, але захоплювався ще з дитинства лише ратними справами: він бездоганно володів усіма видами зброї, вдався сміливим та рішучим – недарма ж його прозвали Барсом – хижий ссавець, те саме, що й леопард. Особливо любив їзду верхи і з коня міг не злазити днями – а може, й ночами. Добре почувався серед бувалих дружинників, закоренілих вояків, які й виховали з нього не князя-державотворця, а – завойовника, покровителями якого – як і дружинників – стали язичницькі боги, а їхнім ідеалом був Перун, бог-громовержець. Усім іншим у житті він не цікавився – чи не надавав йому особливого значення. Навіть особистому життю, сім’ї, дітям. І майже не звертав уваги на жінок – за винятком хіба що материної ключниці Малуші, з якою прижив сина Володимира.

По цій причині був затятим язичником і скільки його мати, яка вже на той час стала християнкою, не навертала до нової віри, в неї нічого з того не виходило – хреститися син навідріз відмовлявся. Казав матері: «Як мені одному хреститися? А дружина моя з мене сміятися почне!»

Дружина – як зброя, походи, битви, – це для нього було все. Тож виріс фанатичним поборником старої поганської віри, ворогом християнства, що його він переслідував і глумився з нього. Правда, доки мати-християнка ще була живою, хоч трохи стримувався, відкрите гоніння на християн він влаштує потім, як матері не стане.

Усе своє доросле життя Святослав провів у походах, завойовуючи чужі краї і швидко їх утрачаючи. Війни він вів заради слави – іншого сенсу в житті не бачив, без воєн життя йому здавалося прісним, нудним і нецікавим.

У Києві – в той час, як князь роками десь тинявся з дружиною чужими краями – визрівало глухе невдоволення. «Ти, княже, – казали йому бояри, –

1 ... 35 36 37 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рогнеда"