Читати книгу - "Гумор та сатира"

в старовинному дорогому одязі. Соболина шапка, червоні чоботи, накидка розшита сріблом, на боку шабля. Чорні вуса були довгими, трохи закрученими. Погляд сталевих очей рішучий, але якийсь задумливий і скорботний.

— Де я? — глухо спитав мужчина, коли професор Сіромашко допоміг йому встати.

— Не хвилюйтесь, на рідній Україні, — сказав Петро Петрович і подумав, що цього гетьмана він не бачив на жодній грошовій купюрі.

— Дозвольте привітати вас, — збентежено почав Роман Бандура, — на вашій, тобто на нашій батьківщині.

Гість суворо подивися на Бандуру.

— Ти хто? — видихнув гетьман

— Що значить, ти хто?! — раптом заверещала Галя. — Перед вами гетьман-президент відповідно до універсалу! І якщо всяке мурло буде йому тикати…

Галя задихнулася від гніву, але гість не звернув на неї уваги. Важким поглядом він подивився на Бандуру і тихо спитав:

— Куди Дніпро подівали?

— Бачите, вельмишановний, — почав президент, опускаючи очі перед поглядом гетьмана, — наша Україна дуже багата. І в першу чергу багата друзями. Вони ще двадцять років тому нам порекомендували цю річку осушити. А на її місці ми поставили музей козацької слави.

Гетьман помовчав, а потім знову спитав:

— А чому твої козаки, як я летів, кричали «файєр»?

Гетьман стиснув зуби і додав, ледь рухнувши губами: «Джонні, файер».

— «Файєр», добродію, це така англійська мова, — втрутився у розмову міністр культури. Річ у тім, що нам, українцям, не потрібно військо. Нас охороняють наші друзі. А ми — найдавніші землероби в світі. Наша справа — сіяти та орати.

Гетьман глянув у вікно.

— А що то світиться під горою? Ніби сонця нема.

— О, тут я поясню! — вигукнув професор Сіромашко. — Бачите, люб’язний, це новий саркофаг. Сучасна промисловість дає багато відходів, і тут рішенням уряду зроблено такий собі могильничок.

— Відходи від друзів? — спитав гетьман.

— А хоч би і так! — огризнулася Галя.

Гетьман замовк, потім глянув на Романа Бандуру. В очах гостя була мука.

— Скажи, а хто такий Іван Крішна? Я чув, як в одній хаті співали: «Іван Крішна».

— То була не хата, — пояснив Бандура, — це був храм. А Іван Крішна — то перший святий на планеті. Ми ж нащадки ведичної раси, яка вірила в Івана Крішну. Якщо розібратися глибоко, всі українці — чисті індуси.

На цих словах сталося несподіване. Гетьман раптом глухо застогнав, потім закричав «а-а-а!», потім витягнув шаблю і за мить, мабуть, розрубав би президента на декілька частин. Але охоронець Вася схопив револьвер і, не моргаючи очима, випалив у гетьмана три рази. Той упав на підлогу.

— Галю, що це? — ледь пробелькотів президент, дивлячись на тіло гетьмана.

— О, це нічого страшного! — заспокоїв професор Сіромашко. — Я зараз все поясню. Ця смерть чисто віртуальна. У своєму часі він собі живий і здоровий.

У цю мить тіло гетьмана зникло.

— От бачите! — зрадів професор. — У минуле можна стріляти, скільки завгодно!

Він повернувся до міністра і запропонував:

— А давайте заглянемо кудись ближче. У славне двадцяте століття. Десь так у роки сорокові.

— Та зачекай ти, — сказав Петро Петрович. — Он бачиш, шефу млосно.

Але поки Галя з міністром пирскали водою на зовсім блідого президента, упертий професор знову відчинив дверцята свого агрегату і задав нову програму.

Модулятор затремтів, несподівано почувся собачий гавкіт, якісь чоловіки закричали «хенде хох!». Потім заплакали діти.

— Що він там робить? — ледь простогнав Бандура.

— А то наш професор пробивається у буремні сорокові, — пояснив Петро Петрович. — Це ж ваш улюблений період.

І раптом міністр побачив, як з-під модулятора почав витікати червоний струмочок якоїсь рідини.

Бандура побачив червоний струмочок, став білий, мов папір і, глянувши на охоронця, простогнав:

— Васінька, не треба! Бо вони скажуть, що я їм мало пам’ятників поставив, і до стінки…

Охоронець навів револьвер на Сіромашка, той швидко дав відбій, і модулятор завмер.

Петро Петрович з Васею підхопили ослаблого лідера держави і понесли до спальні. Але у дверях президент озирнувся і, глянувши на підлогу, наказав:

— Галю, не забудьте витерти кров.

Свидом-буддизм, или семь свитков мудрости

Перед лицом научной общественности, как автор данной публикации, официально заявляю: год назад на территории Украины мной открыто новое философско-мистическое учение. Оно называется свидом-будизм (от слов «будити свідомість»).

При обстоятельствах, которые пока не могут быть преданы огласке, в мои руки попали семь свитков уникальных текстов. Свитки, на которых расположены записи, изготовлены из весьма загадочного материала, напоминающего тонко выделанную шкурку сала. Сами тексты выполнены чёрной плакатной тушью. Из материалов уже расшифрованных мной и предлагаемых читателю ясно одно: на Украине существует тайное общество свидом-будистов. Предполагаю, что учение свидом-будистов возникло в результате контактов Львовского оккультного кружка «Сознание Бандеры» с культурой Японии и Китая (речь может идти о традиционных поездках на заработки). Видимо, здесь кроется причина того, что адепты свидом-будизма, будучи жителями Украины, приняли китайские и японские имена.

Некоторая часть текстов из-за трудностей перевода приводится на языке оригинала. Все попытки расшифровать, кто из граждан Украины кроется за такими именами, как Великий Мастер свидом-будизма Ны Бо или Просветлённый Учитель Хайль Чи-ши, ощутимых успехов пока не принесли.

МАСТЕР НЫ БО И ЧЁРНЫЙ СПИСОК

Всю свою сознательную жизнь Великий Мастер Ны Бо составлял список врагов Украины. В списке значились Пу-Тин, Пу-Шкин и ещё сорок тысяч лиц неукраинского происхождения.

Однажды Мастер Ны Бо неделю не выходил из глубочайшей медитации, и к нему явилась группа врачей:

— Да у вас, батенька, на почве свидом-будизма развилась мания преследования!

Ничего не ответил Великий Мастер. Лишь продолжал отрёшенно улыбаться и пускать слюни. Однако после ухода консилиума он достал свой список и дописал: