Читати книгу - "Гуляйполе"

дівоньки, собі й мені. Собі звийте з рути-м'яти, Мені звийте з барвіночку...

А дівчата у відповідь, звертаючись до засватаної, гарно виводили:

Тіно-калино, Мийся, чешися, Заміж берися Хоче тя Нестор взяти, Ми тя хочемо заміж дати.

Такі пісні Махнові подобалися. Він, завітавши у дівочу, навіть допоміг їм співати останні рядки куплету:

Хоче тя Нестор взяти, Ми тя хочемо заміж дати.

А коли отаман закінчив співати, раптом сказав:

— На цьому, дівчата, й поставимо крапку. Бо карета вже подана... до царського дому. Так що, Тіно, одна нога — тут, а вже друга — в кареті.

— Куди їдемо? — поцікавилася молода.

— Не закудикуй.

— І все-таки?

— Швидше, мила... Нас батюшка чекає.

Слово "батюшка" на Тіну вплинуло магічно, і наречена негайно побігла у чорну карету, в яку були запряжені два білих рисаки, що аж витанцьовували гопака.

Зупинилися біля махновського штабу, який розташувався У будинку волосного правління. Тут усі чекали на гостей. Коли з карети вийшли Нестор з Тіною (обоє були одинакового зросту, чепурні, усміхнені і, здається, найщасливіші молоді люди), заграв духовий оркестр села. Партизани й дібрівські селяни, котрі досі стояли гуртиками, враз утворили "живий коридор", яким молоді пройшли аж до будинку. Тут, при вході, зустрів їх гуляйпільський анархіст Олександр Лепетченко[20], до мозку кісток вірний товариш Нестора ще з юності. Він розкланявся, запросив молодих до господи.

— Піп є? — у відповідь на запрошення поцікавився Махно.

— Вже годину чекає тебе, "батьку".

— Так тягни його, чорта бородатого, сюди. Щоб усі дібрівці побачили його.

Секунда — і батюшка вже на порозі з кадилом і з піснею "Многая літа нареченим Нестору і Тіні".

Реєстрували шлюб одночасно: батюшка — У своїх церковних книгах, і новостворений штаб партизансько-повстанського загону — у своїх. Від імені штабу законність створення нової сім'ї підписали Олександр Лепетченко (з боку Нестора) і Федір Щусь (з боку Тіни).

Відразу після цієї офіційної процедури розпочалося весілля. Воно було організоване тут же, при штабі — у великому дворі. Добре, що погода дозволяла розгулятися не в будинку, а на природі-волі. Стояла тепла барвиста осінь. Повітря було насичене запахами осінників, хризантем, чорнобривців, айстрів та інших квітів.

Як годиться, проголошували тости і дарували молодим всяку всячину: хто свиню, хто корову, хто десяток курей чи кролів. Місцевий поміщик Микитенко, обійстя якого було поряд з будинком, де відбувалося весілля, подарував особисто для Нестора двох гнідих рисаків, що вже ходили під сідлом, а Тіні — золоту обручку з діамантом. Такій щедрості міського кровопивця Махно зрадів і тут же, прямо за столом, продиктував найграмотнішому серед них Семену Каретнику[21] охоронну грамоту на ім'я поміщика Микитенка, щоб його ніхто не чіпав, інакше матиме справу з самим "батьком" Махном. При врученні цієї грамоти поміщик і Нестор розцілувалися.

Після цього несподівано для всіх виступив завжди сором'язливий і разом з тим бойовий вояка світової війни артилерист і кавалерист Ваня Негребецький. Він сказав, що вперше Велика Михайлівка, тобто, Дібрівка, і Ті мешканці справили на нього значне враження, йому запали в душу вишневий садок