Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

будемо розмовляти? Душевно чи одразу ногою в штуцер?

Гробокопач перевірив язиком наявність і стан решток зубів і відповів:

— Начальству видніше. Але дозвольте одне запитання для прояснення ситуації. Нас пов’язали на гарячому, визнаю. Всі докази — і живі, і мертві у вас у руках. Ані я, ані хлопці рогом впиратися не будемо, навіть якби хотіли, бо розклад не той. Тож навіщо одразу в зуби, а тим більше — по штуцеру? Може, я помиляюсь, але здається мені, громадянин начальник, що ви ще щось для нас маєте. То кажіть одразу, бо я за сьогодні вже стільки разів в казан одержав, що він у мене не дуже варить.

— Люблю тямущих! І не люблю битися. Хіба що задля користі справи. Так от, шановний товаришу пролетар, ви улюблену пісню Леніна знаєте?

— Це котра «Апасіоната»?

— Вражений вашою ерудицією. Ви майже вгадали, бо «Апасіоната» — вона без слів. А пісня — це зі словами. І то якими словами! Кожен гробокопач Радянського Союзу повинен знати їх напам’ять незалежно від кількості випитого. «Самі ми копали могилу собі. Глибока була та могила.» Ось які там слова, пришелепуватий ви наш. Могилу самі собі копали, ясно? Глибока була та могила. Одному не видряпатися.

— А скажіть, будьте ласкаві, громадянине начальнику, у генерала Федорчука, котрий старший у кадебе, своя сімейна ділянка на нашому цвинтарі є?

— Не хвилюйтеся, є. Через алейку від прокурорської. Вам легше?

— Мені тяжче, але ви не звертайте уваги, кажіть. То по якій статті ми собі могилу викопали? Бо я щось давненько кримінальний кодекс не перечитував. Я взагалі останнім часом крім «Вечірки» нічого друкованого в руки не беру.

— І то виключно з професійного інтересу. Ви там некрологи і співчуття родичам шукаєте. Вгадав? Ясне діло, коли про покійника в газеті пишуть, то його не голим ховають. Непогана наводка.

— Хочеш жити — крутись. Щиросердно визнаю. Все визнаю, все покажу — і які могили розкурочили, і куди одяг здавали, і куди гроші пішли…

— А покійники куди пішли? Голісінькі такі, наче щойно на світ народилися?

— А їх отой брав, котрий на машині. А що він з ними далі робив — то не нашого розуму справа.

— От тільки не робіть, юначе, із себе пришелепуватого дурника. Раз ви і про «Апасіонату» знаєте, і про прокурорський нагляд, то либонь і про це здогадалися…

— Скажімо так: він натякав. Дзвонив час від часу і казав: «У мене харч закінчився, то ви подумайте».

— Він що — людожер по-вашому?

— А це ви самі у нього запитайте, якщо він досі з переляку не вмер. Він замовляв, а ми робили, от і вся любов.

— А оцей, як ви кажете, харч, ви йому в одному і тому ж місці завжди передавали? Чи в різних?

— А нащо нам різні? Там і передавали. Зручно, знаєте, нести. І нас не видно, і його машини. Дуже зручно.

— А оту парочку в «Москвичі» ви теж для зручності вбили, чи як? А потім ще й спалили задля певності. Місце там справді зручне, нічого не скажеш. От тільки чому ви їх не закопали для остаточної певності? Що, ліньки було? Чи мертвяків боїтесь? Хоча я, здається, розумію, бо трупи роздягати — то одне, а живих мочити, та ще в складі організованої групи, то зовсім інше. Маю на увазі — інша стаття, по якій «вишка» світить.

Копач мовчав, тільки розбиті губи все облизував, а я його дотискав:

— Тепер дивись: подвійне зумисне вбивство — це вже вища міра покарання без усяких розмов. Знищення трупів для ускладнення слідства — це вже обтяжуюча обставина. Баєчкам твоїм, що ви нічого не знаєте, машина сама загорілася, ніхто не повірить. Експертиза вже встановила, що її підпалили з назовні. Тільки не кажи, що то хтось із вас «беника» кинув. Бо жоден нормальний водій з відкритим бензобаком не катається. Отже, підведемо підсумки: замість дурниць прокурору ви зараз напишете мені два документи: явку з повинною по вбивству водія «Москвича» і його пасажирки і щиросердне визнання з цього приводу. Підказую напрям — не всі хором ту нещасну машину палили. Хтось міг і осторонь стояти.

— Соломинку потопаючому кидаєте?

— Не з твоїм щастям рятівного кола дожидатися. Бери, що дають.

— Спасибі, начальнику, але не візьму. Давайте краще поговоримо як професіонали. Хай вам хтось інший горбатого до стінки ліпить, а я не буду.

— Ну, як не будеш, то зостануться після тебе тільки бульки на воді.

— А це навряд. Бо що ми робили? Розкопували поховання. Чим це пахне? Тьху! За осквернення могил відбудемося переляком. От якби ми надгробок розбомбили, так можна було б впаяти цивільний позов щодо компенсації. За попісяти в урну на Хрещатику при свідках набагато більше відпишуть! Що ще? Роздягали покійників? Немає такої статті. Мародерства не припишете, бо то інший склад злочину, а головне — ця стаття діє тільки під час війни або надзвичайного стану. А у нас зараз що? Мир і дружба між народами. Товариш Брежнєв Хельсінкську угоду підписали стосовно непорушності кордонів і всього такого якого. Ну, то що ви на це скажете?

— А якщо некрофілію, начитаний ви мій?

— Ну, якби ви нам це довели, тоді ой! І строк чималий, і в психушці відбувати. Але цього ви нам не приліпите. Може, отой, котрий голі трупи у нас купував, справді збоченець, а ми що? Максимум, на що ви натягнете, так