Читати книгу - "Лук Нічної Громовиці"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 45
Перейти на сторінку:

— Обов’язково. Добре, мені пора додому. На добраніч.

— Ще колись забіжиш?

— Згодом хіба, а то зараз дуже роботи багато, — пообіцяла Інга і швиденько спустилася вниз.

Перебираючи у пам’яті нещодавні події, Інга дивувалася, чому в таку людину вселився Космотуменів агент. Для Гуфіної довбешки ті примари здавалися цілком виправданими і закономірними, інша річ — Сашко… Незрозуміло все це. Хоча кожна людина має право на поганий настрій і хандру.

Розділ 15
Снобачення

За п’ять до десятої Інга вже була в ліжку. Вона заплющила очі і поринула у розбурхане море своїх думок.

— Увага! Увага! Починаємо трансляцію!.. — почула раптом незнайомий голос. — Вітаємо вас усіх, дорогі наші сноглядачі.

Дівчинка розплющила очі і побачила, що лежить на ліжку, але кімната лише нагадує її власну. Проте вона анітрохи не здивувалася, і їй навіть сподобалося, що стіна раптом стала величезним екраном чудернацького телевізора. Ведуча посміхалася до Інги з екрана-стіни і ніби чекала, коли та нарешті слухатиме її уважно.

— Передаємо останні сновини, — мовила дикторка. — Миколка Кріль, якого всі його шкільні друзі і недруги знають за собачою кличкою Гуфі, взятий у полон Космотуменовим суперагентом, вчора звільниться від непроханого квартиранта за допомогою своїх ворогів і тому перебуває у дуже поганому настрої.

Майстер Хмарник передає свої вітання Інзі Осмоловській і радить зустрітися з Нічною Громовицею на конференції, яка відбудеться позавчора, присвяченій питанням використання грозової енергії з лікувальною метою.

Служба нагляду за плутаниками повідомляє про своє нове відкриття у казкології, зроблене випадково під час чергової незапланованої втечі групи плутаників з ідеопарку. За словами речника Департаменту Контролю Казкових Істот, виявлено принципову різницю між шапкою-невидимкою і плащем-невидимкою.

Новини погоди. Поблизу містечка, де зараз перебуває наша найактивніша сноглядачка Інга Осмоловська, формується потужний какоциклон. Очікується значне зниження рівня щастя, відносна страхонасиченість зросте до вісімдесяти відсотків.

— Перепрошую… — Інга спробувала щось сказати, але не змогла вимовити ні слова, проте сноведуча з розумінням кивнула і продовжила.

— На прохання нашої сноглядачки даємо роз’яснення. У нашій сностудії зараз перебуває відомий учений, доктор казкології, професор Астер Астероїс. Добраніч, професоре. Що ви можете сказати нашій сноглядачці?

— Добраніч, шановні сноглядачі. Дякую, дорога Гіпнеє, за запрошення. Зараз я спробую коротко змалювати загальну картину…

— Перепрошую, професоре, чи не могли б ви одразу перейти до суті справи? — попрохала сноведуча. — А то нашу трансляцію можуть будь-якої миті перервати.

— Я розумію, — прокашлявся вчений. — Наша сноглядачка знає про існування Департаментів Ароматів, що є структурними підрозділами Глобальної Служби Щастя. На жаль, на планеті є також і Глобальна Служба Нещастя. Працівники її спричиняють вибрики нашої емоційної погоди. Підвищення рівня страхонасиченості в емоційній атмосфері призводить до утворення какоциклонів, які водночас ослаблюють озоновий фронт. Якщо ж у якомусь місці живе людина, підконтрольна Космотуменовому суперагентові, ймовірність висадки ворожого десанту зростає у десятки разів, оскільки збирачі страхів активізують виробництво страхомін. За нашими розрахунками, ворожий десант із трьох осіб висадиться учора…

Інга хотіла ще щось запитати, але видиво зникло.

— …Доцю, вставай, а то до школи запізнишся, — лагідно промовляла бабуся.

— Мені б іще хвильку!.. — з досадою мовила Інга, розуміючи, що удень снобачення передач не транслює.

— Сон цікавий?

— Важливий! — зітхнула дівчинка.

Вставати геть не хотілося, бо у школі на Інгу чекала не вельми приємна зустріч з Крілевою матусею. Дівчинка не сумнівалася, що відіб’ється, але скільки нервів на це піде…

Гуфіна мамця з’явилася у школі за десять хвилин до початку уроків. Микола Григорович запросив її, Інгу та Інжину класну керівничку до себе, щоб розібратися з тією заплутаною справою про зниклий сувенір.



— Я не скандалістка, — одразу пішла у наступ Галина Тарасівна, — але нахабство цієї учениці вже сягнуло критичної межі. Уявіть собі, вона вкрала у мого сина сувенір, який він привіз із Карпат. Миколо Григоровичу, я вас дуже прошу розібратися і покарати винних. Мені, звісно ж, не шкода тих п’ятдесяти гривень, але це справа принципу!

— Інго, розкажи нам, про що тут ідеться, — попросив директор.

— Про звичайнісінькі наклеп та брехню. Я не хочу звинувачувати Галину Тарасівну, бо її могли просто обдурити…

— Мій син ніколи мені не бреше!.. — спалахнула жінка.

— Отже, ви припускаєте, що він може брехати іншим, — не втрималася від колючої репліки Інга.

— Інго, будь ласка, — невдоволено поморщилася Вікторія Михайлівна. — Ми в усьому розберемось.

— А нема в чому розбиратися! Хтось один бреше: або я, або Микола. Покличте його, покличте Іру Юргелю, покличте вчителів, які з нами у Карпатах були! — випалила Інга, якій раптом стало душно у директорському кабінеті. Вона чудово розуміла, що гра у котика-мишки триватиме довго. Ніхто з учителів не захоче відкрито конфліктувати з батьками, тому все це тягнутиметься нескінченно.

— Мирославо Миколаївно, покличте Артема Денисовича, Інару Фархадівну, Олену Станіславівну, — звернувся Микола Григорович до своєї секретарки. — Ага, ще Миколу Кріля та Іру Юргелю.

Галина Тарасівна сиділа злюча й набундючена. За кілька хвилин почали сходитися вчителі.

— Ніби всі зібралися? Хочу запитати у вас, Інаро Фархадівно, чи не пригадуєте, які сувеніри купували діти у Карпатах?

— Бити, булави, віяла, браслетики, картинки — загалом стандартний набір малосвідомого туриста-початківця. Та хіба згадаєш усіх? — знизала плечима Інара Фархадівна.

— Може, випадково помітили, що купили у той день Микола Кріль та Інга Осмоловська? — з надією перепитав Микола Григорович.

— Микола ходив увесь час із плеєром, а коли з Говерли повернулися, то був уже без нього, — включилася в розмову Вікторія Михайлівна. — Не знаю, може, кому позичив. А от сувенірів ніяких не пригадую.

— Миколо, де ти подів дорогий плеєр? — тоном, що не обіцяв нічого хорошого, запитала Галина Тарасівна сина.

— Плеєр вдома лежить, — знервовано відповів Гуфі. — Нічого з ним не сталося…

1 ... 35 36 37 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лук Нічної Громовиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лук Нічної Громовиці"