Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

Ми повинні зупинити це, докторе. Вони хочуть підкорити наш мозок!

Знічений нервовими вигуками Хетуея, Френклін безпомічно шукав серед моря машин свою.

— Слухайте, я не можу більше гаяти часу на ваші вигадки. Вірте мені, вам потрібна кваліфікована допомога, бо ви в полоні нав’язливої ідеї.

Хетуей спробував заперечувати, але Френклін рвучко підняв руку.

— Послухайте. Давайте так: якщо покажете мені хоча б один такий рекламний випромінювач і доведете, що він керує нашим мозком, я піду з вами до поліції. Але ви не маєте бодай найменших доказів і знаєте про це. Рекламування методами, які діють на підсвідомість людини, заборонено тридцять років тому, і ця заборона ніколи й ніким не скасовувалася. Правда, тоді ці методи були дуже недосконалі, а тому й успіхи незначні. Щодо вашої думки стосовно страшної змови — наміру встановити тисячі гігантських рекламних випромінювачів, — то це чистісінька нісенітниця.

— Гаразд, докторе. — Хетуей сперся на капот машини. Його настрій раптово змінився. Він приязно дивився на Френкліна. — Що трапилося — не можете знайти свою машину?

— Всі ці ваші дикі вигуки збивають мене з пантелику. — Френклін витяг з кишені ключ запалювання й прочитав на бірці: — NYN 299-566-367-21 — чи не бачите такого номера?

Хетуей неохоче повернувся, не знімаючи ноги з капота, й оглянув площу, де стояла добра тисяча машин.

— Справді, кепсько, коли всі вони однакові, навіть одного кольору, правда? Тридцять років тому було з десять різних марок, і кожна мала принаймні дюжину кольорів.

Френклін нарешті вгледів свою машину і попрямував до неї.

— Шістдесят років тому було сто марок машин. Та що з того? Завдяки стандартизації товари стали набагато дешевші — це зрозуміло.

Хетуей поляскував долонею по машинах.

— Але вони не такі вже й дешеві, докторе. Якщо порівняти прибутки від продажу цих автомобілів і тих, що випускалися тридцять років тому, то вони на сорок відсотків вищі. Справді, сьогодні ви платите за машину значно менше, та кількість проданих значно зросла.

— Може й так, — сказав Френклін, відчиняючи дверцята. — Але сучасні машини значно досконаліші. Вони простіші, надійніші, безпечніші в експлуатації.

Хетуей скептично кивав головою.

— Вони остогидли мені. Завжди одна модель, один стиль, один колір. Це страшенно гнітить. — Він провів брудним пальцем по вітровому склу. — У вас знову нова, докторе? А де ж стара — ви взяли її всього три місяці тому?

— Я здав її за рахунок нової, — відповів Френклін, запускаючи двигун. — Якщо маєш гроші, то міняти автомобілі дуже вигідно. Нема чого чекати, поки машина розвалиться. Так треба робити й з іншими речами — телевізорами, пральними машинами, холодильниками. Але ж ви ніколи не стикалися з такою проблемою.

Хетуей ніяк не зреагував на іронічний тон Френкліна. Спершись ліктем на автомобіль, він сказав:

— Непогана ідея, докторе. Я маю час поміркувати над нею, бо ж не працюю дванадцять годин на день заради того, щоб купувати речі, і я дуже зайнятий, щоб чекати, поки вони застаріють.

Він помахав рукою, дивлячись, як Френклін виводить машину зі стоянки, і раптом гукнув у клубки вихлопів:

— Докторе, їдьте з заплющеними очима!

Дорогою додому Френклін суворо дотримувався правила їхати першим, найповільнішим з чотирьох рядів автостради. Як завжди після розмови з Хетуеєм, він чомусь почував себе пригніченим. Підсвідомо Френклін заздрив незалежному Хетуею. Того не турбували ані некомфортабельне помешкання, що містилося під тінню ревучої шосейної розв’язки, ані сварлива жінка та хвора дитина, ні безконечні сутички з власником будинку та кредитором. Хетуей був платоспроможний і міг протистояти будь-якому втручанню суспільства, якби тільки не його маніакальні фантазії, як ця остання про рекламні випромінювачі.

Можливість діяти за власним розсудом, навіть, у якійсь мірі, нелогічно — є справжнім критерієм свободи. І альтернативою до цього була відносна свобода Френкліна, що раз і назавжди запрограмувала його життя на безліч невідкладних справ — три позики під будинок, обов’язкові відвідування коктейлів, приватні консультації, що займали мало не всю суботу і забезпечували комфортність його дому, одяг та відпустку. І, певно, йому належав тільки той час, коли він їхав на роботу і з роботи.

Та дороги, кінець кінцем, були чудові. Звичайно, існуючому суспільству можна було багато чого закинути, але тільки не автостради — воно знало, як їх будувати. Восьми-, десяти-, дванадцятирядні експрес-шосе оплели усю країну, то здіймаючись над землею, то пірнаючи до велетенських автопарків у центрі міст, розгалужуючись на потужні приміські артерії з багатокілометровими паркінгами навколо торговельних центрів. Дороги, магістралі та автопарки займали понад третину всієї країни, а поблизу міст це співвідношення було ще більшим. Старі міста були оточені широкорядними шляховими розв’язками, що за формою нагадували кленове листя, та естакадами, але й це не допомагало від заторів.

Десять миль до його дому фактично дорівнювалися двадцяти п’яти і забирали удвічі більше часу, ніж це було до будівництва експрес-шосе, причому додаткові милі наїжджалися якраз на трьох велетенських листоподібних розв’язках. Нові міста розросталися за рахунок мотелів, кафе та автосалонів, що будувались обабіч основних автошляхів. За ними, крізь ліс електричних реклам та дороговказів, ледь проглядалися, розтікаючись у всі боки, райони бараків.

Машини пролітали повз нього, поспішаючи до передмістя. Заспокоївшись повільною їздою, Френклін вирішив перебратися на швидкісніший ряд. Коли він переходив з 40 до 50 миль на годину, різкий, пронизливий звук вирвався з-під коліс, заторохтіли передній і задній мости автомашини. Для додержання порядку на автостраді її поверхня була вкрита гумовими плитками з зазорами, що збільшувалися або зменшувалися зі зміною ряду, шини чітко реагували на перехід з 40 до 50, 60, 70 миль на годину відповідним неприємним звуком. їзда на проміжній швидкості була нервово виснажлива для водія і руйнівна для машини.

Коли плитки зношувалися, їх замінювали іншими, з покриттям, поверхня якого відповідала протекторам шин останнього випуску, тому регулярні заміни шин були необхідні для всіх автомобілів, що підвищувало безпечність та ефективність експрес-шосе і сприяло зростанню річних прибутків автопромисловості. Більшість автомашин гинули в аваріях, та це тільки віталося. Адже великий товарообіг призвів до зниження цін і до частих замін автомоделей, що