Читати книгу - "Месник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Перед смертю наговоритися хочеш… Так це будь ласка Раз ми на місце вийшли, якось знайдемо…
– Не поспішай, Льолік, – вийшов до нього через кущ Пастух. – Він напевно знає, ми землю будемо рити до зелених віників.
– Так ні чорта він не знає! Бундючиться тільки! Знав би – давно забрав і змився, – глипнув на Пастуха Льолік.
Цього було досить, аби Модест зробив те, що спланував, – стрибнув уперед на найбільший валун, відштовхнувся усіма кінцівками і приземлився біля дерев. Ще секунда – і він був недосяжний. Постріл, здавалося, налякав сонце, бо воно відразу ж сховалося за хмари. Куля вдарила в камінь, висікла іскри, вибила фонтан дрібних гранітних бризок і тюкнула спокійну воду. Вода зашипіла, випустила цівку пари, розійшлася колом…
* * *Здоровенний бичок стояв з пістолетом, підпираючи спиною дерево. Він люто витріщав очиці на всі боки. Бичок умів ламати киї в більярдних і трощити столики в кафе. У місті він стріляв тільки в тирі та по пляшках на пустирі. Там було все по-іншому. Тут, у лісі, треба було спіймати або підстрелити якогось ведмедя, який ховався за деревами.
Бичок нічого не розумів, він узагалі по життю міркував туго. Злякатися ще не встиг. Бурхлива лють змінилася непевністю, страх був на черзі, на підході. Але страх так і не встиг підійти, Модест прийшов швидше. Він виник у метрі від стрільця, що втиснувся в сосну, і, на своє щастя, першим побачив бичка. Той зауважив лише обрис фігури… Модест не стримував удар. По-перше, ожилі за спиною не входили в його плани, а по-друге, він упіймав кураж. Кулак вліпився в скроню точно, звучно. «Як на бойні, – майнула думка, – бичок, він і в лісі бичок!» Стрілець був важковаговик, він не відлетів, просто упав на бік як підкошений і беззвучно перевернувся на спину. «Мінус один!» – Модя відступив за дерево…
* * *Сашуня сидів на голці. Поки він ще приховував це від братви, але багато хто вже тримав його на відстані. Тому що був непередбачуваним, дратівливим, вибуховим. Замість Сашуні мав їхати інший, але в того, іншого, якась лажа приключилася, чи то ногу підвернув на тренуванні, чи то руку вивихнув. Бажання особливого у Сашуні не було, чого він не бачив у цьому грьобаному селі?…
А ще сон дурний приснився Сашуні. Наче стоїть він на балконі з полковником. Це сусід, полковник у відставці… О! Сусід – що треба! Коли сусід пенсію одержує – лафа! П’є, доки все до копієчки не спустить, але із Сашунею ділиться, треба тільки встигнути перехопити. Отож, стоять вони на балконі, курять. І раптом у Сашуні випадає сигарета з десятого поверху. Нахиляється, щоб впіймати, і вивалюється сам. Хтось хапає його за штани і тягне нагору. А цей хтось – сам же Сашуня! Сашуня Сашуню тягне! Майже підняв, так штани порвалися… І полетів Сашуня! І плаче Сашуня на балконі! Раптом дзвінок у двері. Відчиняє Сашуня, а за дверима стоїть Сашуня і матюкається на всі заставки: «Боляче, мля!..» Присниться ж така нісенітниця.
Пістолет Сашуні не довіряли, та й сам він особливо за ствол не хапався. Була у Сашуні піка, улюблена іграшка, тоненька, із сталі. Він навіть спеціальну кишеню для неї спорудив. Кишеню-піхви. Бив пікою Сашуня в печінку, кров немає, а людині капець, кров назовні не витікає, всередин розтікається.
Сидів Сашуня зі своєю пікою під коренем вивернутого дерева і матюкався пошепки. Щоб гроші роздобути, треба ще якусь чортівню відшукати і мужика завалити. Мужик від’їхав, а штучку цю, хреновину, без нього ніяк. Бабу його впіймали, так Сашуня і не попробував, перебрав горілочки, нічого не вийшло. Зі злості пару раз мацнув її по пиці, щоб не либилась… Тепер от мужик її з’явився десь тут, у лісі. Впіймати б швидше, Сашуня пасок шкіри зі спини виріже за всі свої поневіряння.
Бррр! За комір потекла вода! Сашуня підхопився на рівні. З-за корча по плечі висунувся. А перед очима черевики. Потужні. Брудні… Відривається черевик від землі і починає летіти. Прямо Сашуні в голову. «Знову сон, чи що?…» Встиг Сашуня заревіти, як звір:
– А-а-а!!! – Дерева здригнулися…
«Мінус два! Мій ліс мені допомагає!»
* * *«Чужих поклав, залишилися свої, Льолік і Пастух… Тьху! Які ж вони свої?! Добре було б, якби розійшлися, так ні ж, удвох ходять, прикривають один одного. Нічого, почекаю».
Модест кружляв навколо озера. Льолік і Пастух причаїлися між каменями, як в окопі. Позаду них озеро, до лісу метрів п’ять, непоміченим не підійти.
День падав за обрій, дощик знову мрячив, з неба, із глибини лісу, з усіх боків підступала темрява.
«Сьогодні повня», – згадалися слова Лани.
* * *Жабов дуже квапився. Рішення він прийняв – збирати манатки! Ганна чекала його на островах, далі разом на край землі, квитки з відкритою датою вже у неї… Від усіх цих шефів, бергамотів, модестів, розбірок, виборів…
Набридло! Тим більше, після проколу з митарем. Що говорити шефу? Як пояснювати? І полетів би вже сьогодні.
Так ні ж! Браслет! Скільки разів про нього розказував, що й сам повірив. А раптом справді ця штучка має чарівну силу? Тоді б йому усі були до одного місця!.. Сам піде до озера, переконається, однокласничкові нині не до пошуків, він свою азіатку виручає, якщо живий ще… Прости, Господи!
Поруч з Жабовим сопів у дві дірки Бек. Ще недавно Бек працював тренером кікбоксерів, Саня зманив його «зеленими». Знав, що недовго залишилося топтати рідну землю, але без охорони якось незвично, а усіх, хто був під рукою, розпихав по різних справах. Та й добре, людина нова, майже нічого не знає, ходить за спиною, поглядає, як би хто чого не надумав.
Джип ішов по розкислій ґрунтівці під лісопосадкою рівно, фари вихоплювали з темряви голі дерева, зоране поле. Нарешті вперлися у стіну дерев. Ліс. Звідси до ріки година пішки, а там до озера рукою подати. Плащ-намети, потужні ліхтарі, зброя. Джип двічі квакнув,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Месник», після закриття браузера.