Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Напівсонний капітан схопився з ліжка, протер очі, підкрутив вуса і, натягуючи ботфорти, попрохав друзів негайно ж проспівати йому “гімн гасконців”, як назвав він їхнє спільне творіння.
І рано-вранці, ледве сонце освітило гострошпилі дахи міста за фортечною стіною Арраса, з намету капітана полинув двоголосий спів, що відразу ж привернув увагу не тільки гасконських гвардійців, а й стривожених іспанців, які з’явилися на стіні і поки що не могли нічого второпати.
ПІСНЯ ГАСКОНЦІВ
Батьківщина в нас Гасконь!
Хай сестрою стане шпага,
Нашим братом — вірний кінь,
А матусею — відвага!
У гасконців кров одна,
В жилах їй стає все тісно!
Вдвічі більша нам ціна,
Якщо в бій вестиме пісня!
Дружно разом, з нами пісня!
Ми, гасконці, — лишим гнів!
Обмінятись можна з нами:
Серце візьмем в ворогів,
А своє даруєм дамі!
Щастя з нами, серце — дамі!
Ми сини твої, Гасконь,
Нам сестра надії — шпага,
Щирим братом — спритний кінь,
Наша ненька — це відвага!
Строєм їдуть трубачі
І збирають пташок зграю.
Біля свічки уночі
Пташки ті про нас гадають.
Пташки в зграї, а гадають!
Рано-вранці гряне бій!
Січем зліва, колем справа!
Трощим косу смерті злій!
Перемога! З нами слава!
Наше право, наша слава!
Батьком став нам край Гасконь
І сестрою — ловка шпага,
Ратним братом — вірний кінь,
Горда матір — це відвага!
Шпага, кінь, Гасконь, відвага!
Капітан міцно обійняв Сірано, потім Льобре, а далі відкинув запону намету.
— Співати, всім співати, мої гвардійці! — наказав він.
І зазвучала пісня, слова якої підказував Бержерак, а заспівував Кола Льобре:
Батьківщина в нас Гасконь!
Хай сестрою стане шпага!
Кінцівку пісні, здавалося, співав уже весь табір гасконців:
Шпага, кінь, Гасконь, відвага!
…Однак наступного дня становище у французькому таборі раптом ускладнилося.
Свіжі іспанські війська під командуванням інфанта, спадкоємця габсбурзького престолу, зайшли в тил французів. Отже, ті, що довго тримали в облозі ворогів, тепер самі опинилися в оточенні.
Перестали підвозити боєприпаси, доставляти поповнення і провіант ддя людей і коней. Візки маркітанток спорожніли. Голодні бійці ремствували, — як відомо, солдатська хоробрість живиться через шлунок. Помітно падав дух французів, що так несподівано потрапили в неймовірну западню і скруту.
Місцеві селяни, котрі непомітно пробралися до французького табору, розповіли: позаду гасконців капітана де Карбона розташувалися війська генерала Гарсіа, що переважали їх числом.
У цей час, коли всі занепали духом, Сірано де Бержерак прийшов до намету свого командира.
— Мсьє капітан! Наші гасконці готуються їсти власні ботфорти, призначення яких, звісно, зовсім інше. Повірте, це викликає в мене огиду і, здається, аж ніяк не в’яжеться з порядним вихованням гвардійців.
— А що ж нам робити? — розвів руками капітан. — І дворянин, і селянин однаково хочуть їсти. На такій чортовій оранці, — показав він на знівечене вибухами ядер, траншеями поле біля фортечних стін, — виростають тільки людські кістки…
— Перед тим як почати штурм Арраса, треба прорвати кільце блокади. Ви згодні зі мною, капітане?
— А що, думка непогана! — враз пожвавішав де Карбон. — Тільки в генерала Гарсіа людей утричі більше, ніж у нас.
— Зате втричі менше хоробрості, до того ж іспанці на чужій землі, а вона завжди горить під ногами.
— Я відправлю гінця до маршала. Якщо він дасть згоду, то неодмінно включу вас, Сірано, до ударного загону, який піде в бій з вашою піснею,
— Дякую, капітане, — вклонився Сірано. — Цікаво, чи не той це генерал Гарсіа, котрий командував іспанцями в Папській області?
— А хто його там міг бачити, мсьє де Бержерак?
— Я знаю тих, хто зустрічався з його стрільцями з-за рогу.
— Сподіваюся, ви матимете нагоду в цьому переконатися. Принаймні якщо генерала Гарсіа з його військом перекинули сюди з Італії, то, думаю, справи Іспанії в затяжній війні далеко не блискучі, — зробив далекоглядний висновок мсьє де Карбон.
— Я постараюсь, капітане, дістати відповідь на ці питання з перших вуст, — знову вклонився Сірано де Бержерак і, церемонно скинувши капелюха, сказав, виходячи з намету: — Ваш слуга!
Гонець гасконців верхи на коні притьмом поскакав до маршала, щоб одержати дозвіл на вилазку.
Він повернувся аж надвечір — із простреленим капелюхом, змучений і голодний. Навіть у маршала його не пригостили. Цим гінцем був Льобре.
Незважаючи на втому, він бадьоро звернувся до гасконців:
— Віват! — На його завше круглому і добродушному обличчі, що останніми днями помітно змарніло, сяйнула усмішка. — Є дозвіл на вилазку! Але якби в мене спитали ради, то я б приурочив би наш напад на іспанців до їхнього обіду. Так хочеться попоїсти за їхнім столом, навіть не будучи запрошеним. Люблю іспанську кухню! У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев», після закриття браузера.
