Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ворог готувався до наступу. Командир 3-ї дивізії рішив попередити наміри його та приблизно 10 червня сам перейшов у наступ, причому 7-й полк з одним із куренів 9-го полку атакували Журавлівку, а головний удар завдав 8-й Чорноморський полк по лівому крилі ворога — на Томашпіль. Решта 9-го полку зосереджується за правим крилом 8-го полку як резерв. 7-й Синій полк під міцним вогнем ворожої артилерії та бронепотягів (усього 15 гармат) атакує Журавлівку та після цілоденного гарячого бою вибиває ворога зі станції.
8-й Чорноморський полк збив ворога під Томашполем, але в 8-ми кілометрах на схід від цього міста, біля Комаргорода, його атакували два ворожих полки. Протягом трьох днів ідуть жорстокі бої за Комаргород. Особливу упертість виявив відділ, який складався з комуністів і в якому чимало було жидів. Атаки, як з одного боку, так із другого, кінчалися боями врукопаш. Командир куреня 8-го полку полковник Озелицький мав 14 багнетних ран і загинув на полі бою. Червоні знущалися над нашими пораненими, вирізуючи ножами на тілі пасма шкіри, тризуби та інше, а потім добивали їх. Убивали навіть санітарів, що несли поміч як своїм, так і ворогові. 8-й Чорноморський полк втратив тільки забитими 23 старшини та до 150 козаків, але, врешті, на третій день останніми зусиллями відкинув червоних москалів до Вапнярки.
Протягом цілого тижня точилися надзвичайно криваві бої. Врешті, за допомогою 9-го стрілецького полку, що підійшов з Могилева, станцію Вапнярку 21 липня було зайнято полками 3-ї дивізії.
Завдання своє вона виконала, але понесла важкі втрати. До 40 старшин і до 200 козаків було забито. До 300 поранених і хворих відправлено в запілля. Після захоплення станції Вапнярки 3-я дивізія розпочинає цикл боїв за утримання її в своїх руках.
Становище 3-ї дивізії після захоплення Вапнярки було невідрадним. Жмеринка ще була в руках ворога. Звідти можна було чекати кожної хвилини або підходу червоних відділів, або бронепотягів. Як ліве, так і праве крило дивізії цілковито не були забезпечені, а в районі Ямполя на Дністрі з'явилася ворожа кіннота до 400 шабель. Залізниця на Христинівку й Одесу була в розпорядженні ворога для підвозу резервів. Але разом з тим, володіючи Вапнярським вузлом, 3-я дивізія, в свою чергу, могла загрожувати своїй південній частині Правобережної України. Командування 14-ї совєтської армії добре розуміло значення Вапнярки, тому всі свої зусилля скерувало на те, щоб знову перебрати її в свої руки.
Після кількаденного спокою на цьому фронті червоні починають систематично атакувати 3-ю дивізію. Одержавши підмогу — полк в складі до 2000 багнетів під командуванням якогось Мішки Японця (полонені говорили, що це відомий одеський бандит), — 45-а дивізія атакує Вапнярку. Червоним пощастило підійти аж до самої станції. Бій дійшов до ручних гранат. Незважаючи на міцний опір куреня 9-го полку, ми змушені були залишити станцію і тільки на другий день контратакою того ж куреня знову оволоділи нею. 3-я дивізія, залишивши заслін у напрямку на Христинівку, з метою надійного забезпечення Вапнярки розпочинає свій рух на Бірзулу — Одесу. Приковуючи ворога боями вздовж залізниці, вона обхідними ударами по лівому крилу змушує його поступово відходити на південь. Станція Крижопіль, потім Княжево переходять у руки 3-ї дивізії, але ворог підтягує свіжі резерви (54-й, 399-й полки, навчальний одеський батальйон) і починає рішучий контрнаступ з одночасним ударом з боку Тульчина. Зав'язалися безперервні бої, що тривали майже три тижні, без рішучих результатів у той чи інший бік. 3-я дивізія вичерпала всі свої резерви; у неї — повний брак набоїв, але 7-й, 8-й і 9-й полки упертістю і вдучними маневрами стримують ворожі атаки, хоч примушені були залишити Крижопіль. Надвечір 30 серпня становище 3-ї дивізії стало загрозливим. Дивізія зазнала великих втрат (до 40 відсотків свого складу). Поліг смертю хоробрих командир 8-го полку полковник Царенко. Командира 7-го полку полковника Вишнівського було важко поранено. Полковника Магеровського, що зайняв його місце, в той же день також було важко поранено. Забитими чи пораненими були всі командири куренів, а командирів сотень доводилося міняти двічі на день. Ворожим гарматним вогнем виведено зі строю 4 гаубиці і 5 легких гармат, підбито два наших бронепотяги. Лише 1 вересня останніми геройськими зусиллями з ударом по лівому крилу ворога 45-у дивізію було змушено відійти до станції Попелюхи. З огляду на повне вичерпання сил 3-ї дивізії штаб Дієвої Армії вислав на допомогу їй 11-у галицьку бригаду. З моменту прибуття цієї бригади 3-я дивізія знову відчула силу та почала готуватися до наступу на південь.
Розділ 26
Наказ Штабу Головного Отамана від 12 серпня 1919 р. — Розвиток операцій у напрямку на Київ та на схід
Щоб звільнити Правобережжя від Червоної Армії раніше, ніж надійдуть її резерви з Московщини, Головний Отаман наказав 12 серпня головними силами наступати на Київ, активно забезпечуючи себе з заходу і в напрямку на Одесу.
Для цього:
1. Східна група (вся Наддніпрянська Армія, крім гр. Січових Стрільців і Запорозької групи) під командуванням отамана В. Тютюнника має зайняти район
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.