Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

гадав,

Що тим що поможе,

Що заведе цідитися…

Ану мені тихо!

Ти думаєш, що сльозами

Позбудешся лиха?

Ще го гірше розворушиш!

Така тото справа.

То не штука - добуть жалю,

Але ото слава:

Заховати своє горе

У серці глибоко,

Так, аби го не дозріло

І найбистре око.

Чи як кажеш, Фудульняку?

Ти є, що є в мене,-

А ото всі старі баби.

Ади, як у жменю

Цідить своє мокре лихо!

Не плачте ж бо, кляті,

Бо ще й мені доведеться

Мість дурня заплакать.

Я б вас убив!..- І дві жваві

Покотились сльози…

- Ви, голови капустяні,

Думаєте, може,

Що я плачу? Та цур же вам!

Вража комашина:

Не мала де, але в око!

Да хай лихо гине!..

Де Горденчук? - Я тут, пане!

- Ану мені швидко -

Але швидко, чуєш, хлопче,

Вилагодить скрипку

Та… - Єй-богу, пане капрал,

Всі струни порвані!

- Ти чув чи ні? Єдьо мего!

- Вірте богу, пане!

- Чув чи ні?.. Волошина!

Басуй му, Максим’як!

Добре, хлопче!.. Нумо, діти!

Нехай біда гине!!!

 

«А я собі волошин хороший,

А я собі коваля напросив,

Аби мені чобітки підкував,

Аби мені око сталі а наклав.

Гоп-чук-ши підкови!

Ла драгуца чорні брови,

Ши ла міне не руді, не руді -

Давай хлопцям, не біді, не біді!

І-гу! - отак чини:

Веди дівча в поточину

Або таки у бур’ян, у бур’ян!

Кому схочу, тому дам, тому дам!»

 

- Та цур тобі з отакими!

Єй-богу, погана.

- Якої ж вам, пане капрал?

Хіба про поману?

 

«Коби мені паки і паки,

Коби мені в кватирю вояки,

Коби мені молоді, молоді,

Зробила би-м ліжечко в холоді.

А хто йде - не мине:

І хами, і пани.

А я шовком вишиваю,

Мене хлопці добре знають,

Бо я грошей не беру, не беру,

За поману роздаю, роздаю. І-гу!»

- Годі, годі!

Ходім, хлопці, спати!

- Ходім, батьку, вже цапістрах!

- А всі дома, браття?

- Усі, орле, лиш Іван ще

Дочитує в листі.

- Нехай його! А ви, братці,

Помоліться чисто

Тому пану, що на небі,

Бо завтра - хто знає,

Чи котрого до рапорту

З нас не заволає,-

Щоб не сварив! Чи як кажеш,

Друже Горденчуку?..

І! - це хропе, що, мабіть би,

І гарматним гуком

Не добудивсь. Нехай його!

Нехай, коли кажу,-

То молоде!.. А хто, хлопці,

Мені казки скаже?

Усі вже сплять!? Нівроку вас!

О боже наш, світе,

Може, завтра в чистім полі

Спатимем навіки!…

 

 

Лист

 

«Іваночку, голубочку,

Друже мій єдиний,

Покинув нас серед світу

На лиху годину,

Мене й діти!.. Іваночку,

Тобі не казали? -

Ото люди! А я їх, бач,

Так щиро благала,

Аби тобі уповіли…

Усьо уповіли!

Іваночку… як казати?

Вже три дні не їли

Твої діти… а ти мовчиш!..

А може… а може,

Ти на мене нагнівався?!

Присягу положу -

Іваночку: я присягну

Я мліла-робила,

Я в неділі заробляла…

Що ж, не стало сили,

Нездужаю уже піврік…

А від тебе, Йване,

Ні словечка, ні вісточки!

О друже мій, пане,

Господарю мій дорогий…

Ні, серденько стине!..

Може, ти нас відцурався,

Забув нас, покинув?

Боже, боже, чи ж так можна?

Іваночку - діти!

Іваночку - сиротами

Остаються в світі!

В старці підуть! Іваночку!

О!.. у тебе серце,

Мабіть, уже не те давне…

Діти мої! в старці!

Іваночку, ізмилуйся!

Хто годувать буде

Мої сини безталанні?..

Люде! - боже - люде!..

Умираю, що згадаю,-

Без часу вмираю!..

А ти, мабіть, між панами

Уже й не гадаєш

На сироти голі, босі,

Убиті, голодні!..

Боже ти мій милосердний,

Чому я не годна

Ціле серце висипати

На оцім папері?..

Так як виджу свої сини

Попід чужі двері,

Хліба прося… попід двері!

А собаки злії?

Розривають мале тіло,

То золоте тіло,

Що кохала, сповивала!..

Боже ти мій, боже,

Допиши ти, напиши ти,

Бо я вже не можу…

О… не можу!.. А ти вже чув,

Що війт нашу хату

Казав продать за податок?

А там небагато

Уже було й доплачувать

Громадського біру:

Дві баночці чи півтора…

Тепер на подвір’ю

З діточками туляюся…

А де зимувати

Будуть твої сини любі?..

Штефанко і «тату»

Уже каже, а Василько

Всьо пріч розуміє.

«Мамо,- каже,- нема хлібця?»

(А само аж мліє).

«Нема,- кажу.- Мовчи, синку,

Завтра прийде тато

Та принесе тобі хлібця!» -

«Багато?» - «Багато,

Мій соколе, тільки не плач!» -

«Та я вже не буду!..

Я би й перше був не плакав,

Коби попід груди

Так мня було не боліло!..

Та-бо й ти… А бачиш:

Мені кажеш не плакати,

А сама все плачеш!

Скажу я всьо.- А таточко

Чи рано приїде?» -

«Рано, синку».

…Не дочитав.

- Діти мої, діти! -

Та й полетів!.. «Лиш раз, лиш раз

Нехай погодую

Діток моїх, а потому

Най ріжуть, мордують,

Най кліщами розривають -

Нічим не питаю!..

А може, вже поховали?..

Й мене поховають

Разом з вами, сини мої!..

А може, під тином?..

Боже, боже, бери життя,

Бери, милостивий!

Милостивий?