Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

амуніції. Тому перші наші контрудари були приречені на невдачу, й аж перед Новим роком, після цілковитого перегрупування сил, нам вдалося здійснити завершальний ма­невр. Але перед тим як його описувати, треба оповісти про грудневі операції на інших ділянках.

Коли ще тривав бій під Толваярві, трохи далі на північ від нього, у пралісах Суомуссалмі почалися бойові дії, порівнянні з битвою за Толваярві.

З початком війни ворог силою двох полків перейшов кордон на сході від розташованого в пущі села Юнтусранта. На цьому напрямі росіяни збудували нову дорогу, про що нам не було відомо. Третій полк ішов маршем кількадесяткілометровою шосейкою Раате–Суомуссалмі, яка пролягала в південному напрямі. Таким чином, на дислокований тут фінський резервний батальйон і посланий йому на допомогу запасний батальйон рухалася ціла дивізія. Бій був занадто нерівним, і 7 грудня двом ворожим колонам вдалося з’єднатися в селищі Суомуссалмі. Шлях на захід був вільним. Наше військо зайняло позиції на півдні від селища за вузькою водоймою, яка недосить замерзла, щоб витримувати танки. Оборона вистояла й відбила атаку ворога.

Я водночас наказав послати до Суомуссалмі 27-й піхотний полк, що належав до 9-ї дивізії, і призначив її командира, полковника Сійласвуо, керувати операціями на суомуссалмській ділянці. Тепер йому було підпорядковано батальйони, які перебували там.

Якщо для нас стала несподіванкою новозбудована дорога ворога, то й ми мали сполучення, про яке він вочевидь не знав. Нещодавно було докладено до Гюрюнсалмі залізницю Контіомякі–Тайвалкоскі, що уможливлювало вивантаження підмоги з потяга лише за 40 кілометрів від Суомуссалмі, з південного боку. Однак початок не віщував нічого доброго. Перший потяг зіткнувся з товарними вагонами, унаслідок чого було більш як на добу паралізовано рух на всій ділянці Оулу–Контіомякі. Але в кожному разі завдяки цій новій лінії комунікації Сійласвуо ще 11 грудня дістав змогу вдатися до належних контрзаходів.

Щоб охороняти межу на замерзлому озері на півдні від Суомуссалмі, Сійласвуо залишив здебільшого лише автоматичну зброю, а сам того ж дня несподіваною атакою перетяв дорогу, яка сполучала ворога з Раате. Після того більшість наступального війська повернула на захід у бік селища, поставивши загін із двох сотень на перешийку між озерами Куйвас’ярві й Куомас’ярві для прикриття східного напряму. Водночас менші сили перетяли комунікації ворога в північному напрямі. Ще того самого вечора п’ятикілометровий відтинок Раатської дороги з довколишнім тереном були в наших руках.

Назавтра наступ у бік Суомуссалмі тривав. Проти вечора військо дійшло до центру селища, де ворог надзвичайно уперто боронив позиції за підтримки артилерії й численних танків. Стояв 40-градусний мороз. У наступні доби бій за руїни селища тривав з неослабною інтенсивністю. На ворога, який добре окопався, війську довелося йти в атаку без підтримки артилерії, що призвело до чималих втрат з нашого боку.

15 грудня, після п’ятиденних безперервних боїв, було здобуто більшу частину Суомуссалмі. Головні сили 163-ї дивізії потрапили в оточення в самому селищі, а решта — на заході від нього на півострові Гулконніемі.

Одночасно з Раатської дороги надходили тривожні повідомлення про те, що наближається авангард ще однієї російської дивізії. Щоправда, його першу атаку на дві сотні, які прикривали тил угруповання, що перебувало в селищі, було відбито. Але як такому слабкому заслону стримувати цілу дивізію? Однак сталося неймовірне. Наступальною частиною, як виявилося, була 44-та моторизована елітна дивізія Московського військового округу. Але незважаючи на це — або й саме тому — вона загрузла в заторі, що завадило довгій колоні по-справжньому використати свою кількісну перевагу.

Щойно до Ставки надійшло повідомлення про з’яву на войовищі ще однієї дивізії, я наказав терміново зорганізувати підсилення й транспортувати його до Суомуссалмі. 16 грудня Сійласвуо отримав першу батарею, 18-го другу, а 20-го — дві протитанкові гармати. На Різдво прибула чималенька підмога, що складалася аж із п’яти батальйонів. І саме вчасно, адже оточена 163-тя дивізія пішла на Святвечір у ще одну атаку, поєднану з натиском 44-ї дивізії зі сходу. Наші сили, які вже два тижні провадили безперестанні бої із численнішим супротивником, упродовж двох діб чинили опір його шаленим приступам, що їх підтримували бомбардувальники й винищувачі. Водночас відбувалося групування новоприбулих резервів для атаки на селище.

Атака почалася 27 грудня з усіх напрямів. Після запеклого бою, що тривав цілу добу, опір було зламано. Ворог, переслідуваний нашими патрулями, почав тікати озером Кіантаярві в північному напрямі до Юнтусранти під прикриттям танків та авіації. Однак озеро було таким широким, що не вдалось би ефективно завадити цій втечі лише вогнем піхоти. Щоб побороти замкнуту на Гулконніемі західну групу 163-ї дивізії (вона становила близько третини сил дивізії), було поставлено обидві батареї. 30 грудня придушили опір і цієї групи. У ворога полягло 5000 вояків, а ще близько 500 — потрапило в полон. Трофеї були чималі: 27 гармат, 11 танків, 150 вантажівок, 250 коней і багато піхотної зброї й боєприпасів — таке поповнення запасів дуже придалося погано озброєному й спорядженому переможцеві.

Далі настала черга 44-ї дивізії, головні сили якої контролювали близько восьми кілометрів Раатської дороги. 25-кілометровий відтинок дороги до кордону росіяни прикривали меншими загонами й патрульними танками. Дивізія зусібіч укріпилася для відбивання нападів, що їх вчиняли удень і вночі наші партизанські загони.

Полковник Сійласвуо поділив свої знеможені частини на кілька бойових груп, які по черзі діставали завдання безперестанно атакувати фланги 44-ї дивізії та одночасно перекривати їй дорогу до відступу на схід. Довгу колону було перетято в багатьох місцях, а далі знищено по частинах у боях, які тривали аж тиждень і в яких росіяни билися до загину. Лише невеликій частині ворожої дивізії вдалося вибитися з оточення і врятуватися, втікши за лінію кордону. Трофеї справляли неабияке враження: 70 гармат різного калібру, 43 танки, 270 автомобілів і тракторів, 300 одиниць автоматичної зброї, 6000 гвинтівок, 32 польові кухні і 1170 коней. Втрати ворога в живій силі не було змоги точно визначити, бо снігові замети вкрили на великому обширі і вбитих, і замерзлих на смерть. Кількість полонених становила 1300.

Перемога під Суомуссалмі теж стала підсумком сміливого й цілеспрямованого керування, невтомної витривалості війська, а також умілого використання місцевості і природних умов. Попри величезну перевагу, яку мав ворог, і мороз, що часом сягав аж 46 градусів, фінський солдат і тут зробив неможливе можливим. Командувач, полковник Сійласвуо, заслужив свої генеральські погони.

Викликають подив обережні й пасивні дії 44-ї дивізії за весь той час, коли 163-тя дивізія на віддалі лише п’яти із чимось кілометрів билася до загину. Щоправда, головні сили 44-ї об’єдналися з авангардом аж 27 грудня,