Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Мілорде?

Знову цей голос. Знову це дівчисько порушує всі правила!

— Ідіть усі геть... я більше не можу стримувати це...

Я відчув перед своїм обличчям солодкий запах опіумного снодійного. Встиг відкрити очі і побачити перед собою блакитну хустку, а вже через секунду мені затиснули нею ніс і рот.

— Що ви робите? — останнє, що я почув перед тим, як знепритомнів.

У роті все пересохло, голова здавалася важкою, як і повіки. Демони! До мене повернулася мова чи то був просто безжальний сон?

До моїх губ піднесли щось холодне та вологе.

— Води, — прохрипів я, ледве впізнаючи свій голос.

— Віторе, як ти? — одразу пролунав десь поряд до остраху стривожений голос Кейла.

— Не знаю. Складно сказати. Дай мені води, будь ласка, — я відчував, що був у кріслі, але хтось відкинув назад трохи спинку. Очі не розплющувалися.

— Ось так, акуратно, мілорде, — почув я її, і в голос вибрався. Так, навіть очі розплющилися з першого разу. Переді мною стояла Дарія. Не менш стривожена, ніж Кейл, що дивиться на мене з іншого боку. Ми всі, як і раніше, в моєму кабінеті, біля мого робочого столу.

Все ж таки я не відмовився від ковтка води.

— І що це було? — гнівно блиснув я очима у бік служниці. — Ти зовсім збожеволіла?!

Я спробував самотужки встановити спинку крісла в нормальне становище. Помітивши рух дівчини, я гнівно пирхнув:

— Не чіпай мене! Я чекаю на пояснення!

Дарія почервоніла, потім зблідла, налякана мною до краю. Демони все роздерли б! Ідіотка! Скільки разів говорити їй не підходити до мене? Не торкатися?! Щоразу відкриваючи очі та бачачи її перед собою, у мене все життя проходить перед очима. Як того дня, коли я прокинувся, а вона лежала на підлозі переді мною. Я подумав... я був впевнений тоді, що... я вбив її. Ті хвилини, поки вона була непритомна, здалися мені вічністю. Я за все своє життя не відчував більшого страху, ніж того дня. Ніж щоразу, коли вона так не вчасно знаходиться поряд зі мною.

— Я... дала Вам снодійне, щоб запобігти викиду магії, — спочатку невпевнено, але потім швидко вимовила дівчина.

— Дивно, але це допомогло, — раптом втрутився Кейл і я суворо подивився на нього.

— Ти не мала права до мене торкатися і тим більше... Та хто тобі тільки порадив мене усипляти?

— Я сама, мілорде.

— Сама? А може ти вже зв’язалася з Дереком за моєю спиною? Більшої нісенітниці я в житті не чув: щоб снодійне допомагало у боротьбі з паразитом!

Дарія нервувала, але я бачив, що вона дуже вміло володіє собою. Що вона там казала? Її не раз різками пороли і вона навчилася вести себе як належить? Несподівано моє серце стислося від однієї думки, що цю тендітну, ніжну дівчину могли пороти різками.

— Я вирішила спробувати цей метод, мілорде, бо помітила за ці тижні одну особливість, — досить чітко заговорила служниця.

— Яку? — мій голос став спокійнішим і навіть я б сказав... ніжнішим. Образ маленької дівчинки, яку пороли різками, ніяк не виходив у мене з голови.

— Після кожного подібного випадку Ви викидали не лише потоки чорної магії, Ви втрачали і свою силу. Мені... здалося, що в такий досить нехитрий спосіб паразит послаблював Ваш організм.

Я заплющив очі і важко видихнув.

— Але викид надлишку магії неминучий, — сухо промовив я.

— Але концентрації паразитарної магії я не бачу, — раптом заявила вона, і я прислухався до свого відчуття. Так, почуття, що давило у грудях більше не було.

— І куди вона поділася? Випарувалася? Чи заснула мертвим сном?

Я все одно був злий на це дівчисько. Я не маю показувати слабкість, я не маю надавати привід наближатися до мене. Нехай думає про мене, як про чудовисько, ніж відплатить потім за свою легковажність своїм життям.

— Я ще не знаю, мілорде. Ви маєте рацію, і можливо цей напад неминучий через якийсь час. Але я... хотіла спробувати...

— Я тобі не піддослідний кролик, Даріє, запам'ятай це раз і назавжди. І ще, — я надав своєму голосу суворості, - ніколи більше не торкайся мене! Якщо я бажаю померти, то не тобі вирішувати коли. Все зрозуміло?

— Так, мілорде. Вибачте.

— Іди!

Мені було дуже шкода її. Вона намагалася врятувати мене... вкотре. Дурне дівчисько! І звідки вона взялася в моєму будинку? Хто її підіслав до мене? Я не знав вірити їй чи ні. Підіслали її вбити мене, стежити за мною або це просто випадковість. Чи ще існують такі щирі, безневинні і настільки безрозсудні люди?

— Мені здалося, вона була щиро схвильована за тебе, — сідаючи у своє колишнє крісло, сказав Кейл. Здається, не менш блідий, ніж Дарія.

— Вибач, що налякав. Але коли я говорю «іди геть», це означає, Кейле, іди геть. І відвести геть всіх, хто поруч. Якщо це мій кінець - то дуже сподіваюся, що за собою не потягну невинні душі, — не помічаючи, що починаю кричати, висловився я.

Кейл підняв руки і вирішив жартом згладити все, але я чекав чіткої і твердої відповіді.