Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 9

Коли бічне скло опустилося, водій заговорив:

— Ангелятко, тобі дуже пощастило. — Ітан зухвало посміхнувся. — Сідай.

— Ти що тут зробиш? 

Той безтурботно знизив плечима.

— Так вийшло. Я спізнився на перше заняття, думав піти на друге, але потім побачив твою сумну фізіономію і вирішив як порядна людина підвезти тебе додому. То ти сідаєш чи ні?

Його темна енергетика вже не насторожувала мене. З часом до всього звикаєш. А ще якась частина моєї душі відчувала не тільки тепло, а й полегшення у його компанії.

І емоції хлопця не зводили мене з розуму, а це зараз було найбільшим плюсом.

— Твоя взяла, — зітхнула, сідаючи в машину.

— Не чую радості у твоєму голосі, — зауважив Ітан. — Та й ти не схожа на людину, яка розгулюватиме під час занять. Чи все-таки прогулюєш?

Він зробив здивоване обличчя і театрально взявся за серце.

— Невже, наше Ангелятко, вирішило піти кривою доріжкою? Як же так?

Я усміхнулася від його жахливої гри.

— Ангелятко? А як же Заєць Хейлі?

Ітан знову знизав плечима.

— Вже не актуально. До того ж… — він обернувся, пройшовся по мені поглядом і підморгнув. — У тебе такий безневинний вигляд. Я отримую від нього естетичну насолоду.

— Лестощі нині не цінуються, спокуснику.

— Ти думаєш, я тебе спокушаю?

— А це не так? — питанням на питання відповіла я.

Ітан відірвався від дороги і, дивлячись на мене, серйозно промовив:

— Ні. Я говорив чисту правду. — Він відвернувся і з посмішкою тихо додав: — принаймні цього разу. — А потім уже голосніше: — Тож цінуй це, Ангелятко.

«Принаймні цього разу».

Я схопилася за ці слова.

— А коли ти говориш неправду?

Він помовчав, а потім його посмішка стала ще ширшою.

— Якщо запитаєш, коли я був чесним, то я відповім, що зараз.

«Це означає, що він бреше постійно? Або не хоче відповідати? Чи щось інше?»

Ітан глянув убік і зупинив машину.

— Скоро повернуся. — Він відчинив дверцята і підморгнув мені. — Не нудьгуй, моє Ангелятко.

Я була вражена тим, як він професійно уникнув прямої відповіді. Це лише підтвердило мої підозри, що з ним не так просто.

«Моє Ангелятко».

Кутки моїх губ піднялись. Це звернення хоча б було краще за Зайця Хейлі. 

У вікно машини постукали. Обернувшись, побачила Ітана. Він стояв поруч, а ліктями упирався у дах автомобіля.

— Що таке?

— Я повернувся, — повідомив хлопець. — Сумувала за мною?

— Хіба я встигла?

— Шкода. — Він зробив сумну гримасу. — Тоді хоча б дверцята мені відчини.

— А сам не можеш? — питливо вигнула брову.

— Хм, з Ангелятком я поквапився, — простяг Ітан, а потім пояснив: — На жаль, міс Діас, мої руки зайняті дуже цінним вантажем. Тому, у ваших інтересах відкрити мені ці прекрасні двері.

Я виконала його прохання.

— Дякувати не буду, тому що ваша допомога, міс Діас, ґрунтувалася на впливі шантажу, а не доброті.

— Шкодую про це, містере Вуд.

Хлопець сів у машину, тримаючи в руках шоколадне морозиво.

— Містере Вуд? — Ітан хмикнув. — І хто з нас двох спокусник? Гаразд, ти мене задобрила, тож ось це, — він махнув на ріжок, — дістається тобі.

— Ти купив мені морозиво?

Це було дивно. Я його зовсім не розуміла. Його поведінка була не логічною. 

— Вважай, що це був жест доброї волі. — Він віддав його мені. — Я добряче втомився від твого кислого виразу обличчя. Воно мене втомлює.

— Дякую, — усміхнулася, щиро радіючи такому раптовому подарунку.

Ітан вставив ключ у замок запалювання, а я злизала верхівку шоколадної хмари з карамельним сиропом.

— Ммм, — простогнала, прикривши очі, а коли розплющила їх, побачила як Ітан дивиться кудись у область морозива. Я облизала губи і спитала: — Будеш?

— Ні, я не їм, — він махнув рукою, — це все.

— Ти не їси морозиво? Взагалі ніколи? 

Той у відповідь похитав головою.

— І навіть не куштував? — Мені не вірилося в це. 

— Не доводилося, — байдуже відповів він.

— Але ж ти зобов'язаний! Як людина взагалі може спокійно проходити повз магазини, не знаючи смак морозива? Це блюзнірство! — вигукнула я, простягаючи йому ріжок.

Той подивився на нього, потім на мене і знову на нього.

— Мабуть відмовлюся. — Хлопець скривився так, ніби я йому відходи пропоную. — Воно ж мерзенне. Взагалі не розумію, як ви його їсте.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍