Читати книгу - "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"

Розділ 10

Юлія

– ​​Ти чарівна, – каже Тагір, торкаючись пальцями до моєї спини.

Напружуюсь. І терплю пестощі чоловіка, поки він водить рукою по моїй шиї, а потім, як вишенька на торті, дуже довго застібає кольє з діамантами, яке подарував хвилину тому.

– Тобі подобається?

Зустрічаємося поглядами у дзеркальному зображенні. Я ковтаю. І натягнуто посміхнувшись, хитаю. Так, мені подобається ще одне брязкальце, що означає, що у мого чоловіка з'явилася нова коханка. Ні, я не ревную. Але й не тішуся. Усередині дивні почуття, ніби щось гризе, з'їдає як червиве яблуко.

– Даси мені п'ять хвилин? Я хочу завершити макіяж.

Прошу у Тагіра трохи часу, але не для макіяжу насправді. Я хочу побути сама, щоб зібратися з силами якимось чудовим чином пережити сьогоднішній вечір.

Тагір виходить із моєї спальні, і я полегшено зітхаю. Поняття не маю, як довго зможу зображати з себе колишню Юлю, адже з появою в моєму житті Єгора все перекинулося вгору дном. Я божеволію, згадуючи зневажливий вигин улюблених губ. А ще очі, наче синє море, які мучать мене у снах майже щоночі.

Виходжу з кімнати трохи пізніше, ніж обіцяла Тагіру. Але чоловік нічого не говорить із цього приводу. І як ні в чому не бувало ми спускаємося сходами на перший поверх, одягаємо верхній одяг і виходимо на вулицю.

В машині я відсуваюсь від Тагіра на інший край сидіння і всю дорогу мовчу. Навіть коли автомобіль зупиняється неподалік ресторану, ми з чоловіком не обмінюємося ані словом. Тагір в курсі мого істинного ставлення до подібних заходів і якщо спочатку він був незадоволений моєю байдужістю, то за останні два роки змінив свою думку. Просто змирився. І тепер я можу собі дозволити вислизнути посеред бенкету і, вмостившись у затишному куточку, пити колу або щось міцніше.

– Тагіре Даяновичу, які люди?! – широко посміхнувшись, сивий чоловік поспішає назустріч моєму чоловікові.

– Доброго вечора, Павле Іполитовичу. Вітаю вас з іменинами, – відповідає Тагір і дружньо поплескує по плечу винуватця сьогоднішньої урочистості.

Приєднавшись до привітань, привітно посміхаюся до цього самого Іполитовича. І скориставшись зайнятістю Тагіра, поспішаю покинути компанію чоловіків.

Розчиняюсь у залі ресторану серед гостей. Цокаючи каблучками, прямую до бару, але чужі пальці раптом схрещуються у мене на зап'ястя. Усередині все холодніє через те, що я ніби шкірою відчуваю, хто стоїть за моєю спиною.

– Через три хвилини зайди в ліфт і підіймися на останній поверх, – командує голос Єгора.

Я хитаю, наче він може зараз це бачити.

Наважуюсь обернутися через хвилину, але Єгора поряд уже немає, а про те, що мені все не здалося, нагадує ненав'язливий шлейф одеколону.

Хапаю з таці офіціанта, що проходить біля мене, келих з ігристим напоєм. Випиваю його одним махом, але не розслабляюсь ні на мить. Обводжу поглядом зал ресторану. Все нормально. Тагір, як і раніше, зайнятий бесідою з важливими панами і йому нема діла до того, де зараз я.

А я…

Господи, та я дурість зараз роблю! І ніхто не помічає, з якою швидкістю я перебираю ногами, прямуючи до ліфта. Опинившись у кабінці, дивлюсь у своє дзеркальне зображення. Начебто нічого не змінилося, але в мене обличчя та щоки горять з такою силою, що я починаю панікувати.

Дверцята ліфта роз'їжджаються убік. І коли з темряви з'являється Єгор, я розумію, дороги назад немає.

Схопивши мене за зап'ястя, Єгор веде за собою. Навколо темно, і я не зовсім розумію, де ми зараз знаходимося. Щось схоже на зимовий сад, бо мій погляд натикається на живі квіти у великих вазонах, які тьмяно підсвічені маленькими лампочками.

Зупинившись, Єгор різко розвертається до мене обличчям і припадає до моїх губ. Його поцілунок глибокий і жадібний. Він ніби намагається вибити з мене повітря. Чому я упираюся долонями в плечі колишнього і відсторонююсь.

– Стривай, – намагаюся віддихатися, – що на тебе найшло?

– Засумував.

Змалювавши подушечками великих пальців абрис мого обличчя, Єгор знову цілує мене в губи. Гаряча хвиля пульсує внизу живота. І я сама себе не впізнаю, коли з усією пристрастю притискаюся до колишнього коханого, хапаючись за його плечі, як за рятувальну шлюпку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍