Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

Чути тепер від колеги, про їх весілля і про прохання бути дружбою — якийсь абсурд. Я був свідком їх першого дня... нестримного кохання, але це ж не зобов'язує мене тепер тримати свічку над ними ще й під час церемонії вінчання. Та й довбень Макс. Ой, будуть йому непереливки з цією Міланою. Вітрянній дівці, котра після побачення з парубком, що подобається, цілується напоказ з його колегою, не стати вірною. І не важливо, що то був фарс. Однаково мені не подобається вона.

А хто подобається? Ще б місяць тому я б досі присягався у чистому й вічному коханні до Стасі. Проте, час йде, рани загоюються і ми більше не телефонуємо один одній. Ось вже два тижні навіть, як я почав ходити на побачення з іншою дівчиною, котрій не важлива моя посада і чим я займаюсь, а важливо, хто є я.

Та насправді, до Крісті в мене немає ніяких почуттів. Вона мила, весела, з нею  цікаво, але... Якщо відверто, мені подобається інша. І звати її Юлія.

Поправка. Подобалася. Я кликав її на побачення та вона веліла більше їй не телонувати, видалити номер. А втім, я вже й так видалив його до озвучення цього прохання. До того ж, на що я розраховував, якщо знав, що Мілана, та легковажна фіфа, яку Юля називає сестричкою, обов'язково донесе про мої благання втерти носа моїй колишній?

На час тих подій я не розумів, що Юля мені подобається. Та її очі, ті великі смарагдові перли, мені снилися впродовж певного часу. А коли брав до рук гітару чомусь згадував, як вчив грі її і торкався дівочого стану.

Дивно все якось. Я вчив багатьох дівчат грати на своєму улюбленому музичному інструменту, безліч рук торкалися мої руки, велику кількість пісень співав, аби викликати захоплення... Але з жодною людиною я не викликав пожежників і не ходив до церкви. І тому ті спогади сиділи в моїй голові, що горобці на погано натягнутому електричному дротові, довгими й темними осінніми вечорами, поки я дудлив пиво і коньяк в одне рило.

Кудись поділась моя безпечність з тих пір. Завжди позитивний і легкий на підйом, я більше не прагнув знайомств, уникав компаній. Мені було достатньо лише своєї компанії, гітари й пляшки чогось спиртного. Навіть до племінника не їздив в гості і менше зв'язувався з ним. Після моєї вересневої поїздки до нього ми трохи посварилися. Через певний проміжок часу, все пробачили один одному, ясна річ, але наші стосунки ще залишаються натягнутими.

І от на тобі! Тільки почав приходити до тями, навіть тиждень, як не пригублював міцних напоїв, придивлявся до потенційної музи — і знову сюрприз. Спогади заважають тепер працювати.

Не знаю, як взагалі мені вдалося протягнути до вечора. Під кінець робочого дня, заклюваний спогадами, що мертвичина птицями, питаю у Макса:

— А хто ж буде дружкою на вашому весіллі?

— Юля, — не відвівши погляду він монітору свого комп'ютеру, промовив колега. — А чого питаєш?

— Та от думаю. Може й твоя правда. До родичів я кожний рік навідуюсь, а на твоєму весіллі в ролі свідка погуляти один раз на все життя можливість випадає.