Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

19. Ю. Хвилююча мить.

Грудень 2016 року.

Чим ближче був день весілля — тим більше я хвилювалася. Ковтаю нині валеріану й знов в сто перший раз, сподіваючись на емпатію подруги, котра крутиться перед дзеркалом зі своєю нещодавно придбанною фатою, питаю в неї:

— Міланко, а може не мені дружкувати? Мені й одягнути нічого. Якось не було потреби купувати вишукані сукні, а зарплатні не вистачить, щоб придбати бодай пів нової. Зіпсую всі фотографії собою.

— Полуничко, ти знущаєшся? — вередує та, обережно розправляючи свій білосніжний головний убір. — Я тобі зі свого гардеробу щось знайду.

— Мілан, — однаково не заспокоююсь перегодом. — А може б Алінку краще все-таки? Я застидаюсь чогось неодмінно. Не зможу я.

— Ти смієшся?! Я й так насилу вмовила Максимчика запросити Аліну разом з її Оттело недоробленим. Уяви, який буде скандал, якщо вона буде дружкою? Її мужчинчик й так ревнує нашу Апельсинку до кожного стовпа й трансформатора, що вона вже й заговорити боїться до інших чоловіків. Я не збираюся провокувати його на бійку, раптом що. В нас весілля буде не традиційне, европейське, то ж і бійки не треба.

Хід думок нареченої, яку турбувала атмосфера незабаром прийдешнього свята, мені був зрозумілив. Однак від цього хвилювання тільки множились.

Шкода, що ближче нас з Аліною в неї подруг немає. А брати дружкою всілляких дівчат, з якими вона ходила на дискотеки чи працювала — в Мілани не було жодного бажання.

— Та заспокойся ти, Юліандрессо. Це всього лише один день, на який треба вийти зі своєї зони комфорту, — присіла до мене на диван щаслива й закохана дівчина.

— Ваш тамада жодних конкурсів не готує, на які соромно навіть дивитися?

— Не готує. Ба більше — в нас й тамади не буде. І до речі, Юль, забула тобі повідомити. Ми підібрали тобі дружбу, — дивує подруга й усміхається, підперши свої щоки кутиками губ.

— І хто ж він? Сподіваюся, не той Валєрчик, двоюрідний брат Макса, котрий... хотів мене? — питаю, засоромившись від думки про божевільного, котрий одного разу прямо заявив, сидячи у галасливій компанії, що зараз усамінтимось з ним у спальні...

— Підбираючи кандидата так, щоб ви з ним дивилися гарно та гармонійно в кадрі, й щоб був чемним і не ображав тебе, й щоб брав в руки мікрофон і віддувався за тебе аби ти мовчала — ми з Максимчиком одноголосно вирішили... — тягне паузу, від якої в мене забурчав живіт. — Вирішили взяти Ярослава свідком. Пам'ятаєш його?

Краще б свідком був Валєрчик...

— Так... Чудово, — сухо вимовляю, аби не видати свої справжні емоції.

Звичайно я пам'ятаю його! Це ж єдиний хлопець, котрий торкався, ба більше, котрому я дозволяла торкатися себе, за останні довгі роки.

Охопленою панікою, помітила, що в мене задрижали пальці рук. Добре, що Мілана  знов повернулася милуватися своїм дзеркальним відображенням і не помітила цього.

Мені досі соромно перед Яром. Я зірвала наше побачення, змусивши його мене забути, бо навигадувала собі казна що. А всього лиш треба було розібратися у справі, а не робити поспішних висновків. Але після бійки руками не махають.

Дізнавшись, що Міланка бігала на побачення з Максом, а Яр просто попросив її допомоги того недільного вечора — сказати, що я була в щоці — це нічого не сказати. Мене буквально вбили. До того ж, з власної зброї.

Як виявилося, за Яром бігала його колишня і він хотів її позбутись. Так мені Міланка розповіла, а з нею інформацією ділився сам хлопчина. Вона була лиш його фіктивною дівчиною на десять хвилин, аби пилюки в очі тій колишній напустити.

Я довго, та що там, — я досі картаю себе, що відбила бажання у хлопця спілкуватися із собою. Це все я винна! Якби ж я не спала так довго того дня, й раніше б подзвонила Ярославу — то це я б зіграла роль його дівчини. І може б стала реально нею. Хто зна. Та я накричала на нього на порожньому місці.

Звісно, те, що він передзвонив мені лише через півтори доби — вже було неподобством. Проте, на це могли бути свої вагомі причини. Робота, наприклад, як і в мене.

Та вже нічого не виправити. Яр залишився в моїх спогадах яскравою плямою, котру ніякі засоби вже не зможуть вивести. І як він і погрожував — я дійсно була того ранку з ним щасливою. Хоч і не весь час.

Але нині нове випробування. Спробуй приховати свій сором перед ним і почуття. Бо так, чи інакше — а мені він сподобався.

Навіть не так! Я закохалася тоді в Яра. Саме в той світанковий час.

Однак, я б не поспішала довіряти своїм почуттям, як і людям, котрих не добре й не довгий час знаю. Життя навчило, нацьковуючи на мене тих, хто зміг розтопати моє серце. І саме через таких унікумів я опинилася в депресії по самі вуха. Не хочу ще раз на ці ж граблі натрапити, шкодуючи про згаяний час.

***

— Ну що там? Їдуть вже? — підбігає підтюпцем знервована наречена до вікна, посуваючи Аліну.

— Та скільки можна? Прибуде скоро твій суджений, без п'яти хвилин чоловік, прибуде! — заспокоює її як завжди серйозна подруга і опускає штори так, аби нареченій нічого не було видно на вулицю.

— Навіщо, апельсинко! Кисло-солодка ти наша кайфоломака! — тупотить ніжкою красуня в білому. — Добре, я не дивитимусь. Але ти стеж уважно! Полуничко, подай мені сережки-перли!

Біжу виконувати прохання подруги, а потім з трепетом передаю дорогоцінний артефакт, милуючись красою. Міланці неймовірно личить розкіш весільної атласної сукні А-силуету зі шлейфом. Ніби по її фігурі пошито! Фата "до кінчиків пальців" каскадом спадає із-заду, V-виріз на грудях підкреслює красу принад, а ніжка в розрізі ніжної спідниці так і вискакує з легких перин і наділяю наречену французьким шармом.

Я майже не бувала на весіллях. В останнє бачила таких красунь років десять тому, ще коли в моді були пишні сукні зі всіллякими об'ємними квіточками та елегантними рукавичками до ліктя. Проте, наречена в мене перед очима набагато більше мені подобалась, ніж всі ті, котрі були для мене кумирами в дитинстві.

Ох, мабуть в кожної таке було! Якщо ти дівчинкою побачила гарну наречену, що сяє коханням — неминуче настигне тебе мрія опинитися на її місці! Надихаєшся весільних ферамонів та й уявляєш себе принцесою в білосніжнім вбранні й поряд того єдиного, який підхопить тебе на руки, виходячи з РАЦСУ, поки вас з голови й до ніг щедро обляпують пелюстками троянд і пшеницею із дзвінкими монетами. Вершина щастя. Та виглядає це чудово лиш поки ти біжиш і збираєш цей дріб'язок в кінці весільного маршу. Коли ж тобі за двадцять п'ять і ти бачиш в білій сукні усіх, крім себе — це вже не так привабливо й не так амбіційно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍