Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Розділ 23

- Кі, ШІ Віктор всіх уже давно дістав! - раптом визвірився Самійленко. – Я жалкую, що не почав співпрацювати зі схимцями перший! Втім, у Степана макітра завжди варила краще, ніж у мене! А от мої аналітики й менеджери всі полетять з роботи! Не могли прорахувати такий елементарний хід! Створити деактиватор для ШІ! Вірус, який його змусить самознищитися! Це ж як елегантно й чисто!

Я стрепенувся. Невже Самійленко не розуміє, що ШІ зараз чує його? Він скрізь! Усередині його смартфона, в електронному годиннику на руці, в хитромудрому обладнанні цього автомобіля, в кожному пристрої, який має доступ до вірту! Чи він такий самовпевнений, аж до дурості?

Але почувши його наступні слова, зрозумів його спокій і безпечність.

- Біля вас, Кі, повне екранування від ШІ! Навіть не віриться, що таке можливо! Оце схимці дають! Вас неначе не існує! Мої люди покопалися у ваших інфо-файлах. Постійне самовдосконалення, саморозвиток, ви універсалка! Там чимало застережень і рекомендацій щодо спілкування з вами...

- Я існую, - тихо заперечила Даяніра, напевно, вичепивши зі захопленого монологу Самійленка те, що хвилювало її найбільше.

Я подумав, що якщо вважати Даяніру людиною, а тим більше жінкою, то їй неприємне однобоке сприйняття її сутності. Але якщо сприймати як штучно створений новий різновид андроїда з високим інтелектом – то ці слова, що звучали в машині, були саме про нього. Все залежить від того, ким вважає себе сама Даяніра.

Я глянув у вікно. На вулицях було безлюдно, машин майже не спостерігалося. Тротуарами совалося кілька роботів-прибиральників. Стіни будинків пообіч дороги змінювали свій колір з сірого на абсолютно чорний, антрацитовий. Ми вже були близько біля Метро При́вів.

У зоні «Смарагд» вже немає метро. Колись існувало, але після чергової хвилі Імпульсу у восьмому районі на станції «Коломийська» щось сталося. Відбувся великий викид надзвичайно токсичного та незрозумілого газу. Він швидко розсіявся, але той, хто потрапив під його вплив, змінився назавжди. В той час, коли хвиля Імпульсу пройшла зоною, по-перше, був час пік, а по-друге, на станції було багато пасажирів, та ще й поїзд якраз під’їхав, набитий людьми. Всі вони стали привами.

Прив – це скорочено від привид, бо ці істоти, котрі колись були людьми, стали іншими. Напівпрозорі, із затуманеним поглядом, непорушними обличчями й механічними рухами. Неначе ці люди перебували у двох різних світах, залишивши в нашому лише свою майже непорушну беземоційну  постать, а десь в іншому, можливо, жили, сміялися, розмовляли...

Вони були небезпечні. Тоді, в перші дні їхньої появи, коли родичі, друзі, знайомі шукали своїх після Імпульсу, загинуло чимало людей. Прив, доторкнувшись до людини, запускав у її організмі якийсь дивний процес, котрий швидко і, напевно, безболісно, просто стирав людину з реальності. Аналізуючи всі ці моменти, я колись зробив висновок, що це можуть бути залишки спеціального вірусу, хакерської програми, котра була запрограмована повністю знищити якусь частину зони. Але щось пішло не так під час роботи Імпульсу, і вірус поширився, почав мутувати і адаптувався до того середовища, в яке потрапив. Задіяв у своїй роботі людей у Метро та місце під землею, де й угніздився надовго.

Приви рідко виходили нагору, перебували увесь час під землею, але й захопили всі станції метро. Входи й виходи до них довелося засипати землею й камінням, і зона «Смарагд» залишилася без підземки. Але з Метром При́вів.

Проте один вхід під землю залишили відкритим. Для схимців. Вони, за наказом ШІ Віктора, почали активно працювати над проєктами, покликаними позбавитися привів раз і назавжди. Наскільки я знаю, під землею у восьмому районі існує мережа лабораторій. Привів звідти якимось чином чи вигнали, чи потіснили, чи якось домовилися... Не знаю. Саме перед входом до Метро При́вів і зупинився автомобіль Самійленка.

Він увів якусь команду – й машина на автокеруванні від’їхала у невідомому напрямку. До мільйонера одразу ж підскочив хлопець, що стояв біля входу в метро. Взагалі-то тут завжди знаходиться посилена охорона, поліція, кібербратчики, бо існує чимало шаленців, яким хочеться побачити привів чи помірятися з ними силами. Та зараз нікого не було видно.

- Охорону знято, шефе, - промовив хлопець, підходячи до Самійленка. Мабуть, він знав, що ми приїдемо. - У вас дві години. Потім ми відпустимо поліцейських, щоб не було жодних питань.

- Ви їх не чіпали? – строго спитав Самійленко.

- Просто сплять. А кібери он, - він вказав на двох кібербратчиків, які непорушно завмерли збоку.

Самійленко кивнув, махнув нам з Грушею, і, пропустивши Даяніру вперед, почав спускатися брудними сходами підземного переходу вниз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍