Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

— Ярику, ми не повинні були так робити… Вони ж усі розуміють, чим ми збираємося зараз займатися, — пізно згадала про норми моралі. Та, схоже, його це взагалі не турбувало.

 Зачинивши за нами двері, коханий не поспішаючи потягнув за одну із мотузок на моєму купальнику і його верхня частина миттю опинилася на підлозі, оголюючи мої груди.

— Нехай собі знають, — Ярик схилився до моєї шиї й ніжно поцілував ключицю, викликаючи у мені табун мурашок. — І хай заздрять мовчки, поки в цей час наша постіль горітиме вогнем.

*

Насолодившись близькістю одне одного, ми все ж вирішили покинути свою схованку. 

— Якщо хтось кидатиме брудні жарти  — не зважай. Я сам відповім, — Ярик вів мене по стежці до альтанки, міцно тримаючи за руку і давав настанови. — І взагалі, з усіх присутніх, Макс єдиний, чия думка мене хвилює. А він точно нікого не осуджуватиме, бо знає, що я шалено в тебе закоханий.

На мій подив, нас ніхто не займав. Мабуть, усі вже встигли обговорити нашу з Яриком поведінку за спиною. Вдаючи, ніби нічого не сталося, усі грали в карти й це було дуже класно. Тому ми теж спокійно приєдналися до гри. 

Наскільки я розуміла, уся компанія приїхала відпочивати на цілі вихідні. Тому ні за що не хвилюючись, вони поглинали алкоголь немалими дозами й планували гуляння до глибокої ночі. А ось нам з Яриком треба було вранці повертатися в місто. Тому коханий, на відміну від інших, пив зовсім мало і постійно контролював час, щоб ми встигли нормально виспатися. 

Чим більше спустошувалися пляшки на столі, тим менш цікаво нам з Яриком ставало. Тому що бути тверезими у компанії п’яних — таке собі задоволення. Тож вкотре поглянувши на годинник, Ярик повідомив, що нам уже пора спати й, попрощавшись зі своїми друзями, повів мене до будиночка.

Та тільки ми з ним підійшли до дверей, нашу увагу привернув якийсь галас, що лунав з альтанки, де сиділи його друзі. Схоже, щойно ми пішли, між ними зав’язалася якась суперечка. Стривожено поглянувши в той бік, Ярик попросив мене йти в середину, а сам пішов розібратися що і до чого.

Страшенно хвилюючись, щоб з Яриком нічого не сталося, я вийшла на ґанок, в очікуванні повернення коханого. Слухаючи, як стривожено калатало моє серце, я вдивлялася в темряву і тому не помітила, як до мене підкралася Аліса. 

— А ти, виявляється, гаряча штучка! — дівчина звернулася до мене солодким до нудоти тоном, викликаючи в моєму тілі негативну реакцію. — Хоча, на перший погляд, так і не скажеш. Зовні ти більше схожа на покірну вівцю. 

Мабуть, ця дівчина вважала мене тупою дурепою, якщо думала, що мене хвилює її думка, і що я не розуміла її мотивів прийти сюди. 

— Принаймні я не схожа на хвойду, що вішається чоловікам на шию, — відповіла впевнено, довіряючи словам Ярика, що саме так і було.

Зімкнувши від злості руки в кулаки, Аліса не приховувала у своїх очах люту ненависть, якою намагалася пропалити в мені дірку. Та, на щастя, вона не мала таких суперможливостей. Тому все що їй залишалося — це далі бризкатися своєю отрутою.

— Побачимо чи надовго тобі вдасться втримати Ярика біля себе. Такі барбі, як ти, швидко усім набридають. 

— Алісо, послухай мою пораду — знайди собі когось, хто відповість на твої почуття взаємністю і живи собі щасливо. Бо інакше тебе чекає розчарування. Ярика я не віддам ні тобі, ні жодній іншій.

Гордовито задерши ніс, я намагалася не зважати на те, як мене колотило всередині, і пишалася своєю сьогоднішньою поведінкою. Хай ця тупа курка не думає, що зможе задавити мене своїм натиском. Повторення моєї втечі вона не дочекається. 

Не бажаючи продовжувати розмову з цією дівчиною, я впевненою ходою попрямувала до Ярика, не маючи більше жодних сил чекати його повернення. Я хотіла знати, що з ним все гаразд. А коли побачила, що він крокував мені назустріч, ще швидше пішла вперед, мало не зірвавшись на біг.

— Я хвилювалася, — звернулася до коханого, линувши до нього усім тілом.

— Все добре. Просто декому треба менше пити, — поцілувавши мене у чоло, Ярик обійняв за талію і повів у будиночок. — Ходімо спати. Завтра на нас чекає дуже важливий день.