Читати книгу - "Американська Історія Кохання , Emily Young "

Chapter 34

Вільям 

Нестерпно бачити її такою холодною, раз у раз я повертаюсь думками у початок наших стосунків, гаряча, моя, така рідна, чортова Кейт все зіпсувала, зараз десь відпочиває у Мексиці із новим бойфрендом, а я придурок не можу оговтатись і від того, що Саша мене кожен раз відштовхує. Денні вже кілька разів дзвонив, кажучи, що моя затія дурна і аби я вертався додому, але чорта з два я залишу цю малу в спокої. Стою як дурень із сумками у руках, поки вона віддаляється і не розумію що робити, бо вона йде, а тут її батько, який може бути дуже корисним для того аби повернути Сашу. 

- Що застиг, принц заморський? Сумки став у багажник, - таращусь на нього не розуміючи ні слова. - Боже ти мій, сумки став, - вимовляє вже англійською. - І у машину сідай, будемо знайомитись. - Я послушно сідаю на заднє сидіння поруч із чоловіком. Розумію, що Саша його копія, ті ж зелені очі, схожі риси обличчя, а ще цікаво, звідки чоловік знає англійську, бо у нього доволі хороший рівень. - Я тебе прошу, ти хоч кивай іноді, бо мені здається що ти німий. 

- Не німий.

- О, тепер вірю. - Вась, вези нас у якийсь ресторан, задовбала та їжа лікарняна, ні солоне, ні перчене. - Ми приїжджаємо у доволі елітний ресторан, розумію, що ціни цього чоловіка зовсім не лякають, він би замовив ще більше, але водій кожного разу йому щось нагадує і хмуриться, відчуваю себе якимось тупим, бо не розумію жодного слова. 

- Слухай, - починає чоловік, - ти взагалі звідки такий узявся? І які у тебе плани на мою доньку?

- Кохаю її, - впевнено вимовляю, - хочу бути разом. 

- А вона того хоче?

- Звісно. 

- Щось я по ній ентузіазму не побачив, - іронічно посміхається, - ти впевнений?

- У нас доволі непроста ситуація, - промовляю із заминкою. 

- Та я зрозумів, Саня у нас взагалі дівчина не проста. 

- Як мені її повернути? - подробиць не викладаю, бо розумію, що якби це була моя донька, то я б вже давно такого хлопця вбив. 

- А я знаю? Санька вперта, коли не хоче, то її хоч пістолетом пригрози, ні і все, моя кров, - усміхається гордо чоловік, - я тобі так скажу, ти головне не відступай, вона вперта, а ти будь наполегливіший. Ти взагалі чим займаєшся? 

- У мене компанія, у Штатах.

- Нічо собі, тільки ти не думай, що я тобі доньку віддам, хочеш переїджай сюди, - від подібної заяви піднімаю брови, цього я точно не очікував, - ти брови опусти, сам розумієш, вона у мене одна, а як онуки будуть я їх як бачити буду? - від думки про дітей із Сашею всередині розливається тепло, уявляю собі мінімум трьох, з її зеленими очима, ми були б класними батьками. - У тебе таке обличчя зараз, ніби на тебе ангели спустились, - фиркає чоловік, - зітри, бо нервує, короче, як тебе там. 

- Вільям. 

- Вільям, - киває чоловік, - відкривай карти, розказуй чим займаєшся і думай, про філію тут, то організувати просто, бо Саня ще довго буде носом крутити. А тобі і вигідно буде, і тут і там, так що ти подумай. А Саню бери напором, вона здасться, я впевнений. 

Сиджу з В’ячеславом Вікторовичем ще годину, а потім прямую до Саші, не здаватися кажуть, значить не будемо. Доїжджаю до будинку дівчини, піднімаюсь сходами, так швидше, ніж чекати ліфт, стукаю і чую шум за дверима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍