Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

великі націоналісти — східняки, і це давало нам, західникам, почуття соборности України.

— Ви назвали Шевченка націоналістом. Націоналістом його назвав і Луначарський у статті, присвяченій забороні царським урядом відкриття 1914 року в Києві пам’ятника Шевченку з нагоди сторіччя з дня його народження.

— А ви що, сумніваєтеся, що Шевченко націоналіст?

— Шевченко є той, хто він є. Називання його націоналістом, патріотом, пророком і ще багатьма іншими словами — це наше прикладання до нього своїх оцінок. Позаяк ми, хто прикладає до нього свої оцінки, люди різні, то й оцінки різні. Розбіжність в оцінках у певних межах не становить біди. Біда починається там, де є нечесний підхід і навмисне брехливе приписування Шевченкові того, що аж ніяк не витікає з духу Кобзаря. Наприклад, зображення його соціялістом та прихильником перебування України під владою Москви — як це роблять комуністи. Коли ж мати на увазі чесних українців і чесний підхід і розбіжність в оцінках між цих людей, то не є це дуже важливо щодо самого Шевченка. Це важливо для вияснення позицій сучасників і, либонь, їхніх критеріїв до сучасної української політичної термінології. Отже, мені Шевченко не здається націоналістом.

— Чому? Адже кожне його слово спрямоване на утвердження України, на самостійність?

— Я не думаю, що боротьби за незалежність достатньо, щоб людину назвати націоналістом. За незалежність боролися Наливайко і Сагайдачний, Хмельницький і Дорошенко, Гонта і Залізняк. У 1812 році наші славні харків’яни почали формувати полки і вмовляти Наполеона йти на Московщину через Україну, щоб з допомогою Наполеона її визволити. Не називаємо цих людей націоналістами, тому що не була ще тоді вироблена націоналістична ідеологія і прагнення до самостійности в суб’єктивному сенсі як психологічна установка не піднялася до того найвищого загострення, коли стає фанатизмом, — якого досягнула в XX сторіччі.

Український націоналіст не пише творів російською мовою, а Шевченко писав; український націоналіст дорожить часом і кожну хвильку працює на користь самостійницької ідеї, а Шевченко згайнував роки. Де творчість 1851, 1852, 1853 років? 1854 року написав один віршик на вісім рядочків і до 1857 року знову жодного вірша! Що, згинув талант? Ні, не згинув, бо від 1857 року він знову — плідно творить і за місяць до смерти написав ще два добрі вірші. Де ж поділися шість років? На прозу пішли? Ні, їх не проза зайняла. Їх зайняло щось зовсім інше, на що націоналіст би їх не розтринькав. Український націоналіст не одружиться з чужинкою, а Шевченко вже зовсім не в юначому віці прилипнув був до тієї По-лусмакової…

Український націоналіст — це людина, яка перетворила себе в інструмент руйнування Російської імперії задля свободи України. Російська імперія міцна і того інструмент має бути міцний, тож український націоналіст зміцнює своє здоров’я, а не підриває його, а Шевченко підривав своє здоров’я горілкою.

Шевченко — пророк, через якого Господня воля заявила всім українцям і всьому світові про свою українську національну душу. Шевченко — літературний вираз духу України, він — символ України, він — сама Україна. Але не взірець борця за самостійність України XX сторіччя, яким є завзятий і затятий фанатичний націоналіст.

— Шевченко дав українцям той дух, що став основою для розвитку націоналістичної ідеології.

— Я абсолютно згідний. Але націоналізм я розумію не як саму самостійницьку ідеологію, а як поєднання ідеології і психологічної установки на безоглядну боротьбу. Шевченко дав основу для першого, а друге виробили після Шевченка!

— Між іншим, ви знаєте гімн націоналістів?

— Хотів би знати.

— Ось він: