Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

96
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 165
Перейти на сторінку:
великі націоналісти — східняки, і це давало нам, західникам, почуття соборности України.

— Ви назвали Шевченка націоналістом. Націоналістом його назвав і Луначарський у статті, присвяченій забороні царським урядом відкриття 1914 року в Києві пам’ятника Шевченку з нагоди сторіччя з дня його народження.

— А ви що, сумніваєтеся, що Шевченко націоналіст?

— Шевченко є той, хто він є. Називання його націоналістом, патріотом, пророком і ще багатьма іншими словами — це наше прикладання до нього своїх оцінок. Позаяк ми, хто прикладає до нього свої оцінки, люди різні, то й оцінки різні. Розбіжність в оцінках у певних межах не становить біди. Біда починається там, де є нечесний підхід і навмисне брехливе приписування Шевченкові того, що аж ніяк не витікає з духу Кобзаря. Наприклад, зображення його соціялістом та прихильником перебування України під владою Москви — як це роблять комуністи. Коли ж мати на увазі чесних українців і чесний підхід і розбіжність в оцінках між цих людей, то не є це дуже важливо щодо самого Шевченка. Це важливо для вияснення позицій сучасників і, либонь, їхніх критеріїв до сучасної української політичної термінології. Отже, мені Шевченко не здається націоналістом.

— Чому? Адже кожне його слово спрямоване на утвердження України, на самостійність?

— Я не думаю, що боротьби за незалежність достатньо, щоб людину назвати націоналістом. За незалежність боролися Наливайко і Сагайдачний, Хмельницький і Дорошенко, Гонта і Залізняк. У 1812 році наші славні харків’яни почали формувати полки і вмовляти Наполеона йти на Московщину через Україну, щоб з допомогою Наполеона її визволити. Не називаємо цих людей націоналістами, тому що не була ще тоді вироблена націоналістична ідеологія і прагнення до самостійности в суб’єктивному сенсі як психологічна установка не піднялася до того найвищого загострення, коли стає фанатизмом, — якого досягнула в XX сторіччі.

Український націоналіст не пише творів російською мовою, а Шевченко писав; український націоналіст дорожить часом і кожну хвильку працює на користь самостійницької ідеї, а Шевченко згайнував роки. Де творчість 1851, 1852, 1853 років? 1854 року написав один віршик на вісім рядочків і до 1857 року знову жодного вірша! Що, згинув талант? Ні, не згинув, бо від 1857 року він знову — плідно творить і за місяць до смерти написав ще два добрі вірші. Де ж поділися шість років? На прозу пішли? Ні, їх не проза зайняла. Їх зайняло щось зовсім інше, на що націоналіст би їх не розтринькав. Український націоналіст не одружиться з чужинкою, а Шевченко вже зовсім не в юначому віці прилипнув був до тієї По-лусмакової…

Український націоналіст — це людина, яка перетворила себе в інструмент руйнування Російської імперії задля свободи України. Російська імперія міцна і того інструмент має бути міцний, тож український націоналіст зміцнює своє здоров’я, а не підриває його, а Шевченко підривав своє здоров’я горілкою.

Шевченко — пророк, через якого Господня воля заявила всім українцям і всьому світові про свою українську національну душу. Шевченко — літературний вираз духу України, він — символ України, він — сама Україна. Але не взірець борця за самостійність України XX сторіччя, яким є завзятий і затятий фанатичний націоналіст.

— Шевченко дав українцям той дух, що став основою для розвитку націоналістичної ідеології.

— Я абсолютно згідний. Але націоналізм я розумію не як саму самостійницьку ідеологію, а як поєднання ідеології і психологічної установки на безоглядну боротьбу. Шевченко дав основу для першого, а друге виробили після Шевченка!

— Між іншим, ви знаєте гімн націоналістів?

— Хотів би знати.

— Ось він:

МАРШ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Зродилися ми великої години

З пожеж війни і з полум’я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось ідемо ми у бою життєвому

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати,

Заплатою нам розкіш боротьби,

Бо краще нам у бою умирати,

Як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,

Не сміє брат на брата йти у бій,

Під синьо-жовтим прапором свободи

З’єднати весь народ великий свій.

Велику Правду для усіх єдину,

Наш гордий клич народові несе:

Батьківщині будь вірний до загину,

Нам Україна вище понад все!

Веде нас в бій борців полеглих слава,

Для нас закон найвищий — це наказ:

Соборна Українськая Держава

Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ!

— Чудова пісня! Оце справді бойовий дух! Ви відчуваєте різницю між Шевченком і цією піснею?

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте,

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Він каже іншим: “Повставайте…”

Цей його клич почули покоління XX сторіччя і, пройшовши від Міхновського до Донцова, взяли на себе обов’язок перед ненькою-Україною:

… І ось ідемо ми у бою життєвому

тверді, міцні, незламні мов граніт…

Чуєте: “Ми ідемо”, а не хтось інший — “тверді, міцні, незламні мов граніт”!

Отже, XIX сторіччя устами Шевченка будило українців до боротьби, а XX сторіччя кращими синами й доньками України взялося здійснювати цю боротьбу. Від просвітянства до фанатизму, від побажань до боротьби!

— Пане Левку, ви знаєте, що сказала Леся Українка про Шевченка? Вона сказала, що у нас було багато патріотів, проте один Шевченко пройшов цим шляхом усе життя до самої могили. Хіба це не відданість справі на рівні фанатизму?

— Це краще, ніж Радюки Нечуя-Левицького. І порівняно з іншими патріотами XIX століття Шевченко, звісна річ, і послідовніший, і самовідданіший. Але ви, пане Ігоре, сподіваюсь, не забули, що серед славнозвісних кирило-мефодіївців був і Микола Гулак, який у період слідства справді повівся твердо, як націоналіст, хоч у світлі таких осяйних осіб, як Шевченко, Костомаров, Білозерсь-кий, Куліш, далебі потрапив у тінь і про нього менше писали. Та не забуваймо, що після суду когорта славнозвісних жила в різних місцях не під конвоєм, а Гулака запроторили в Петропавлівську фортецю. А втім, про це досить. Краще розкажіть мені про себе. Галичина, кажуть, дихала націоналізмом, але ж

1 ... 35 36 37 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"