Читати книгу - "Хіппі"

Карла вже зібрала валізу й одяглася. Безшумно відчинила й зачинила двері. Пройшла повз реєстрацію, привіталася з усіма, хто дивився на неї трохи з подивом, але прекрасний номер був не на її ім’я, тож ніхто ні про що не спитав — а так би вона мала щось пояснювати, раз виходила з речами, не заплативши.

Вона підійшла до консьєржа й спитала, коли найближчий рейс до Голландії. До якого міста? Куди завгодно, я звідти й знаю там усе. Був рейс о другій п’ятнадцять із KLM[40]. «Ви бажаєте, щоб ми купили квиток і внесли його в оплату за номер?»

Вона повагалася й подумала, що, певно, мала б помститися цьому чоловікові, який прочитав її душу без дозволу і який, крім того, міг помилятися в усьому сказаному.

Та зрештою сказала: «Ні, дуже дякую, у мене гроші із собою». Карла ніколи не їздила до жодного куточка планети, покладаючись лише на чоловіків, яких завжди обирала в компанію.

Вона знову подивилася на червоний міст, згадала все, що читала про депресію, — і все, що не читала, бо їй починало ставати страшно, — і вирішила, що відтоді, як перейде міст, стане іншою жінкою. Вона дозволить собі захопитися заблуканою людиною, типом, що мешкав на іншому кінці світу, відчуватиме тугу чи робитиме все, щоб бути з ним поряд, чи, медитуючи й згадуючи його обличчя, зостанеться в печері, яку обере собі для життя в Непалі, — та вона більше не могла продовжувати таке життя — життя людини, що має все й не використовує нічого, геть нічого.

ауло стояв перед дверима без жодної таблички чи напису, на прямій вулиці з кількома, здавалося, покинутими будинками. З неабиякими труднощами, перепитавши багато разів, він таки зміг знайти суфійський центр, хоча й не був певний, що знайде тут якого-небудь дервіша-танцівника. З цією метою він пішов на базар, де сподівався натрапити на Карлу, але не зустрів її й почав жестами показувати священний танець і вимовляти «дервіш». Багато хто сміявся, інші проминали його, гадаючи, що то божевільний і їм треба проходити на відстані, аби оминути його розставлені руки.

Він не впадав у відчай; у кількох крамницях була така шапка, яку він бачив під час вистави, — такий собі червоний конічний ковпак, зазвичай пов’язуваний з турками. Купив собі, надів і пішов бродити далі, показуючи жестами — тепер у шапці, — що хоче знайти місце, де люди отаке роблять. Тепер уже над ним не сміялися й не оминали його, лише серйозно дивилися й говорили щось по-турецькому. Та Пауло не здавався.

Нарешті він натрапив на одного сивого пана, який, здавалося, зрозумів, що він казав. Пауло повторював слово «дервіш» і вже починав відчувати втому. У нього були в запасі ще шість днів, він міг би тепер скористатися нагодою й подивитися базар, та сивий пан підійшов і вимовив:

— Darwesh.

Так, це воно й мало бути — він вимовляв з помилкою. Щоб переконатися, Пауло зімітував рухи дервішів-танцівників. Тут вираз обличчя незнайомця змінився зі здивованого на докірливий.

— You muslim?[41]

Пауло заперечно похитав головою.

— No, — сказав чоловік. — Only Islam[42].

Пауло випростався прямо перед ним.

— Поет! Румі! Дервеш! Суфі!

Ім’я Румі, засновника ордену, і слово поет, мабуть, пом’якшили серце цього пана, який, хоча й удаючи роздратування і нехіть, узяв Пауло за руку, потяг його до виходу з базару й відвів до місця, де він перебував тепер, перед оцим майже зруйнованим будинком, не знаючи до пуття, що його робити.

Він постукав кілька разів, та ніхто не відчинив. Тоді взявся за круглу дверну ручку — двері не були замкнені. Увійти? Чи його звинуватять у вторгненні? Чи правда, що в покинутих будинках тримали диких собак, аби їх не зайняли жебраки?

Чоловік відчинив віконні ґратки. Очікував, що загавкають пси, але почув голос, лише один голос звіддаля, який говорив щось по-англійському, хоч він не міг розчути як слід, але запах ладану свідчив, що Пауло втрапив куди треба.

Він доклав усіх сил, щоб зрозуміти, що казав цей чоловічий голос. Це було неможливо, залишалося тільки ввійти — у найгіршому випадку його б вигнали. А що йому втрачати? Він був близький, отак несподівано, до здійснення однієї зі своїх мрій — увійти в контакт із дервішами-танцівниками.

Треба було ризикнути. Він увійшов, зачинив за собою двері і, коли очі призвичаїлися до відносної темряви, побачив, що перебуває в якомусь старому, геть порожньому сараї, повністю пофарбованому в зелене, з дерев’яною, стертою від часу підлогою. Вікна з напіврозбитим склом пропускали трохи світла, і в одному з кутів цього приміщення, що зсередини здавалося значно більшим, ніж іззовні, можна було розрізнити якогось пана, що сидів на пластмасовому стільці й перестав розмовляти сам із собою, щойно побачив несподіваного гостя.

Він сказав кілька слів по-турецькому, але Пауло потряс головою. Він не говорив цією мовою. Чоловік теж похитав головою, показуючи, наскільки його бентежила присутність незнайомця, хто перервав щось важливе.

— Що вам потрібно? — спитав він із французьким акцентом.

Що Пауло міг відповісти? Правду. Дервіші-танцівники.

Чоловік засміявся.

— Чудово. Ви прийшли сюди, як і я, одного дня покинувши Тарб — містечко бозна-де у Франції з єдиною мечеттю, — у пошуках знання й мудрості. Саме цього ви хочете, чи не так? Зробіть, як зробив я, коли зустрів одного з них. Проведіть тисячу й один день, студіюючи одного поета, вивчаючи напам’ять написане ним, відповідаючи на будь-яке питання будь-якої людини мудрістю його віршів, і тоді зможете розпочати вишкіл. Бо ваш голос тоді зіллється з голосом Просвітленого та його віршами, написаними вісімсот років тому.

— Румі?

Чоловік зробив шанобливий жест, почувши це ім’я. Пауло сів на підлогу.

— А як я можу навчитися? Я вже прочитав багато його поезій, та не розумію, як він їх пов’язував із практикою.

— Людина в пошуках духовності знає мало, бо читає й намагається наповнити свій інтелект лише тим, що вважає мудрим. Продайте ваші книжки й купіть божевілля — тоді опинитеся трохи ближче. Книжки ілюструють роздуми й навчання, аналіз і порівняння, тоді як священне полум’я божевілля веде нас до істини.

— Я не обтяжений книжками. Я прийшов у пошуках досвіду — у цьому випадку досвіду танцю.

— Це пошук знання — не танцю. Розум — це тінь Аллаха. Яку могутність має тінь перед сонцем? Геть