Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

28

- Привіт, Елайно, - рівний голос Блейка, сухий і неупереджений, каже мені про те, що він анітрохи не здивований. - Ти думала, я не впізнаю тебе?.. Твій номер і всі інші дані були у мене на столі ще з тих пір, як ти з'явилася в моєму офісі, то ж я знаю, що це ти. Навіщо зателефонувала?

Я стою в ступорі, тому що з того часу, як виклик був прийнятий і почали йти секунди, я так і не змогла слова сказати.

- Блейк, - тільки й виходить видавити з себе. - Я хотіла б з тобою поговорити...

- Про що? Потрібно знову врятувати тебе від наполегливого шанувальника? Скільки їх у тебе вже було після мене, Елайно?

Я відчуваю, як моїм власним горлом тече образа і можу лише мовчки мотати головою. Мені не подобається те, яким тоном було поставлене це питання.

- Навіщо ти так? - Запитую я і мої очі мимоволі наповняються сльозами. - Я хочу повідомити тобі дещо. Це важливо.

- Говори, - раптом вимагає він, його голос при цьому звучить твердо та наполегливо.

- Я... Я вагітна, Блейк.

У слухавці зависає на кілька секунд тиша.

- І? - сухо підганяє він.

- Ти, що мене не чуєш? - дивуюся я, відчуваючи, як у сльозах потопає голос. - Я вагітна, Блейк, вагітна від тебе!

Мій відчайдушний крик напевно не почув лише глухий, бо всі в лікарні повернули голову у мою сторону. Я схлипую, похитавши головою, стираю сльози, і різким кроком відходжу подалі, наближаючись до вхідних дверей.

- Маячня, - видихає Блейк і прохолодне повітря вдаряє в обличчя, трохи остуджуючи його, коли я виходжу на вулицю. - Послухай, Елайно, ми провели з тобою ніч. Але ми обидвоє дорослі люди і обидвоє розуміли, на що йдемо. Ти не маленька дівчинка, а я вже далеко не в тому віці, щоб пускати все на самоплив, - у слухавці повисає тиша, але я мовчу, знаючи, що це не все. І він продовжує: – Я не сплю з дівчатами без захисту.

- Ал-ле тоді, у ду́ші...

- І я не хочу знову це ворушити. Що було, то було, ти ж сама розуміла, чим усе закінчиться, хіба ні? Ми з тобою надто різні люди, Елайно, нам не по дорозі і...

- І ти кохаєш мою подругу, - закінчую я, згадуючи його ж докази.

У слухавці чується нетерплячий видих.

- Послухай, Кімберлі славна дівчина і вона справді мене захопила під час інтерв'ю, але на щастя, я не закоханий у неї, Елайно.

- Але ти сказав...

- Я цього не говорив, - знову перебиває мене він. - Я сказав, що вона хороший приклад порядної дівчини. Решту додумала ти сама.

Я не відповідаю, тому що шок, здивування, смуток і гнів змішалися в один коктейль, наповнюючи річки емоцій у серці, що й без того скупчилися.

- Елайно, - тим часом кличе мене Блейк. - Елайно, я не маю часу на подібні викрутаси. Не ти перша... - внутрішньо напружуюся, очікуючи почути найгірше, але, на щастя, помиляюся. - Хто намагається мене заманити вагітністю.

- Але я не брешу...

- Тоді принеси мені докази, і тоді ми з тобою поговоримо.

Я перериваю розмову перша, натискаючи на "відбій", відчуваючи, як вся образа плавно закипає, перетворюючись на гнів і обурення.

Ні, він не складний. Він просто жорстокий і байдужий чурбан.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍